Венедиктов Лев Миколайович

Лев Миколайович Венедиктов (6 жовтня 1924, Тамбов — 10 грудня 2017, Київ) — радянський та український хоровий диригент, педагог, народний артист України, народний артист СРСР, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, Герой України.

Венедиктов Лев Миколайович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Я пам'ятаю, як зустрів Юру в Москві, який пропрацював у Національному театрі опери та балету понад 60 років. Гуляєв був сумний, згадував Київ і казав, що найкращі роки його минули на сцені нашого театру. Жалував про те, що йому довелося виїхати до Москви, але змінити стан речей не міг. Знаю, що він ще хотів кілька разів заспівати у виставах на нашій оперній сцені. Але, на жаль, дуже рано пішов із життя…» — про Юрія Гуляєва та Київ Лев Венедиктов: "Киев с грустью отпускал Гуляева в Москву. Но у Юры просто не было выбора" (24 серпня 2015 року)

«Я знав Юрочку ще з того часу, коли він був солістом Донецького оперного театру. Звичайно, він там був зіркою! Гуляєв переїхав до Донецька зі Свердловська, де трохи більше року пропрацював в оперному театрі. Україна його одразу полюбила, для багатьох Ґуляєв назавжди так і залишився українським співаком. Всесоюзна слава прийшла до Юра, коли він ще працював у Донецьку. Це був кінець п'ятдесятих років, коли популярність набули всілякі фестивалі студентів. 1959 року у Відні відбувся черговий Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Юра як баритон представляв Радянський Союз. Успіх у нього був приголомшливий, додому повернувся із золотою медаллю, отриманою на змаганнях вокалістів. Це означало, що зелене світло у творчості йому забезпечене». — про переїзд Юрія Гуляєва до України Лев Венедиктов: "Киев с грустью отпускал Гуляева в Москву. Но у Юры просто не было выбора" (24 серпня 2015 року)

«Це була кульмінація розвитку нашого театру. У 60—70-х роках минулого століття Київська опера мала такі сили, яких не було в Радянському Союзі. Навіть Большой театр нам заздрив. Ми завжди мали потрійний склад виконавців одного рівня. Віддамо належне Віктору Гонтарю, він був дуже досвідченим адміністратором. Прекрасно знався на мистецтві, мав, що називається, нюх на талановитих людей. Ґонтар розумів, що їх треба чимось утримувати, тож у театрі співаки постійно їздили на всілякі конкурси, фестивалі, у закордонні поїздки. Тоді на нашій сцені виблискували Бела Руденко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Костянтин Огнєвий, Анатолій Солов'яненко, Євген Третьяк, Юрій Гуляєв… Неповторний час. Я працюю в театрі з 1954 року, але такого складу більше не було. Ґонтар знав, чим залучити акторів, які ніколи не були заможними людьми. На той час, користуючись зв'язками, Віктор отримав понад тридцять квартир у центрі Києва спеціально для акторського складу. Щойно Юра Гуляєв переїхав із Донецька до Києва, він одразу заселився у розкішну квартиру на вулиці Пушкінській. Любив запрошувати до себе додому друзів. Усі розташовувалися у великій кімнаті, де стояв рояль та Юра грав музику». — про те, що директору Київського оперного театру Віктору Гонтарю вдалося зібрати на сцені золотий акторський склад Лев Венедиктов: "Киев с грустью отпускал Гуляева в Москву. Но у Юры просто не было выбора" (24 серпня 2015 року)

«Усім займалася дружина Юри Лариса. Гуляєв був дуже затребуваний, часто перебував у роз'їздах. До того ж, йому треба було заробляти гроші на лікування сина Юрочки. З його народженням у сім'ї сталася страшна трагедія — малюк був тяжко хворий, інвалід з дитинства. Гуляєв любив свою дитину і докладав усіх сил для того, щоб підняти хлопчика на ноги. У ті роки лікар, який лікував Юру-молодшого, жив у Москві. Тому Гуляєв і вирішив туди переїхати. До речі, родині вдалося виходити хлопчика. Він вступив до університету і зараз там навіть викладає. Переїхавши до Москви, Гуляєв одразу був прийнятий до Большого театру. Йому дали квартиру в центрі столиці, пішли і всі супутні блага. Київ відпускав Юру сумно. Звісно, ​​ми в театрі розуміли, що він просто не мав вибору. До того ж, тоді в нашому театрі була досить сильна група баритонів». — про те, хто вирішував у родині Юрія Гуляєва побутові питання Лев Венедиктов: "Киев с грустью отпускал Гуляева в Москву. Но у Юры просто не было выбора" (24 серпня 2015 року)