Вербівка (Черкаський район)

Вербі́вка — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Кам'янській міській громаді. Розташоване за 13 км на південний захід від районного центру та за 15 км від залізничної станції Кам'янка.

Цитати ред.

  •  

Наталія Давидова належала до тієї української аристократії, яка вважала своїм святим обов’язком і повинністю всіляко охороняти, підтримувати і розвивати народне мистецтво. [...] Закоханість у народне мистецтво передалася Наталії Михайлівні, можна сказати, у спадок від матері — Юлії Миколаївни Гудим-Левкович, яка зібрала величезну колекцію українських вишивок і килимів, замалювала цілі томи орнаментів і організувала у своєму маєтку Зозів вишивальну майстерню. Свою майстерню організувала 1900 року у Вербівці і Давидова, ця майстерня мала на меті відродити багато вже майже втрачених вишивальних принципів[1]. — З монографії «Олександра Екстер»

  — Георгій Коваленко
  •  

Давидова спершу сама, а потім разом з Екстер здійснювала справжні наукові експедиції в пошуках старовинних селянських вишивок, літургійного шиття, предметів ткацтва.
Знайдене ретельно вивчали, класифікували, і воно правило селянкам Вербівки за зразки. Однак ті мали не просто це копіювати, а ще й варіювати канонічні мотиви, розвивати їх, поєднувати із сучасними формами в різних подушках, сумках, поясах. Усе це відбувалося під керівництвом Давидової й Екстер, які часом проводили у Вербівці ціле літо[1]. — З монографії «Олександра Екстер»

  — Георгій Коваленко
  •  

Особливість вербівської артілі полягала в тому, що нею керували професійні художники, а тому все створене селянками аж ніяк не нагадувало потокову продукцію. Вироби Вербівки одразу привернули увагу своєю вишуканістю, високим артистизмом. Їх одразу оцінили особливо художники. Михайло Нестеров навіть узяв низку вишивок із Вербівки на виставки свого живопису в Петербурзі й Москві. Оцінили їх і дослідники-етнографи, адже і Давидова, і Екстер завжди проявляли рідкісну делікатність щодо традицій. Їх у Вербівці в жодному разі не деформували і не спотворювали, тільки розкривали в них нові й нові можливості та перспективи[1]. — З монографії «Олександра Екстер»

  — Георгій Коваленко

Примітки ред.