Волт Вітмен

американський поет і публіцист


Во́лт Вітмен (англ. Walt Whitman ; 1819—1892) — американський поет, есеїст, журналіст і гуманіст.

Волт Вітмен
Whitman at about fifty.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  • Я — той, що, в натовпі мимохіть кинувши погляд на вас, відвертає знову обличчя.
(«Поетам, що будуть» (1860) / Пер. з англ. Наталя Кащук // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 25)
  • Я блукаю й кличу свою душу.
(«Пісня про себе» (1855) / Пер. з англ. Лесь Герасимчук // Поезії. — Київ, 1984. — С. 17)
Варіант:
Я байдикую і тішу свою душу.
(«Пісня про самого себе» (1855) / Пер. з англ. Світлана Хміль // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 26)
  • Не кепкую, не сперечаюсь, — я спостерігаю та жду.
(«Пісня про себе» (1855) / Пер. з англ. Лесь Герасимчук // Поезії. — Київ, 1984. — С. 21)
  • На обличчях чоловіків і жінок бачу Бога.
(«Пісня про себе» (1855) / Пер. з англ. Лесь Герасимчук // Поезії. — Київ, 1984. — С. 78)
Варіант:
У чоловічих, у жіночих обличчях бачу я Бога.
(«Пісня про самого себе» (1855) / Пер. з англ. Світлана Хміль // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 40)
  • Я варварським криком кричу над дахами світу.
(«Пісня про себе» (1855) / Пер. з англ. Лесь Герасимчук // Поезії. — Київ, 1984. — С. 81)
  • Велике місто — те, в якому живуть найбільші чоловіки та жінки.
(«Пісня про сокиру» (1856) / Пер. з англ. Віктор Коптілов // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 85)
  • Коли бузок розцвів торік у моєму дворі
    І велика зірка так рано в ніч упала з вечірнього неба на заході,
    Я сумував, і відтоді сумуватиму завжди, коли настане весна.
(«Пам’яті президента Лінкольна». 1. (1865–1866) / Пер. з англ. Віктор Коптілов // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 137)
  • Йде прекрасна і втішна смерть,
    Плине вколо світу і спокійно приходить до нас, до нас,
    Вдень чи вночі, до всіх і до кожного,
    Рано чи пізно — ніжна смерть.
(«Пам’яті президента Лінкольна». 14. (1865–1866) / Пер. з англ. Віктор Коптілов // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 143)
  • Славте незглибимий всесвіт
    За життя і за щастя, за прагнення і за цікаві знання,
    І за кохання, за любе кохання — але славте! славте! славте!
    І за надійні обійми холодної смерті.
(«Пам’яті президента Лінкольна». 14. (1865–1866) / Пер. з англ. Віктор Коптілов // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 143)
  • О капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь, —
    Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.
(«Пам’яті президента Лінкольна». «О Капітане!» (1865) / Пер. з англ. Василь Мисик // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 147)
Варіант І:
О Капітане! Мій Капітане! Вже ми лишили позаду жахливу нашу дорогу;
Корабель провітрилив крізь всі небезпеки і таки здобув перемогу.
(«Пам’яті президента Лінкольна». «О Капітане! Мій Капітане!» (1865) / Пер. з англ. Віталій Коротич // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 188)
Варіант ІІ:
О Капітане! Мій Капітане! Наш корабель переміг всі негоди,
Скінчено подорож нашу жахливу, ми досягли нагороди.
(«Пам’яті президента Лінкольна». «О Капітане! Мій Капітане!» (1865) / Пер. з англ. Іван Кулик // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 190)
Варіант ІІІ:
Збудись, керманичу! Мета близька,
Крізь ста штормів шалений вир була дорога нелегка.
(«Пам’яті президента Лінкольна». «Збудись, керманичу!» (1865) / Пер. з англ. Михайло Тупайло // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 191)
  • І все ж Свобода не вигнана звідси й не всім володіє ворог.
    Коли відступає Свобода, вона відступає не першою, не другою і не третьою,
    Вона жде, поки всі відійдуть, вона відходить останньою.
(«Переможеному європейському революціонерові» (1856) / Пер. з англ. Василь Моруга // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 154)
  • Всі поснулі прекрасні, всі предмети в цьому світі тьмяному прекрасні.
(«Сплячі» (1855) / Пер. з англ. Михайло Тупайло // Листя трави. — Київ, 1969. — С. 171)


ДжерелаРедагувати

  • Уїтмен, Уолт. Листя трави / Переклад з англійської; Редактор-упорядник Віктор Коптілов. — Київ: Дніпро, 1969. — 195 с.
  • Уїтмен, Уолт. Поезії / Переклад з англійської, передмова та примітки Леся Герасимчука. — Київ: Дніпро, 1984. — 126 с.