Коротич Віталій Олексійович

	Коротич Віталій Олексійович
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Віта́лій Олексі́йович Коро́тич (нар. 1936) — український поет, прозаїк, публіцист, перекладач.

Цитати

	Я зневажаю слово «взагалі», Не «взагалі народ» — не мляві тіні, Не «взагалі земля» — а грам землі У коренів химерному сплетінні. Не «взагалі поезія», а ти, І я, І він. Усі несхожі надто. … Життя конкретне, і конкретна смерть, і тільки лиш безликість неконкретна.^[1]^[2] — див. також Узагальнення
	— вірш «Я зневажаю слово «взагалі»…

	Я — з міста цього. З тіла його й тла, Я чуюся у ньому, як дитина, Що притулилась мамі до коліна — До першого з джерел свого тепла. Я народився тут. В мені жива Вся слава міста — над мої неслав’я, Тут розмовляти й дихати почав я, І думати, і римувать слова, Я тут ходити вчився по землі: Найперший слід мій — на твоєму глеї. Мій Києве, дитя твоє мале я; З тобою поруч — ми усі малі…^[3]
	— вірш «Початок»

Пишіть лише для себе. Ніколи взагалі не пишіть для інших. Якщо ви принесете матеріал, який в своїй сім'ї не обговорювали, і він вас і членів вашої сім'ї не хвилює, то цей матеріал нікому не потрібний. Не треба писати для того, хто розумніший за тебе або дурніший. Пишіть для себе^[4]

Дуже важливо, щоб журналіст знався хоч на чомусь краще за інших, тоді я цю людину „садив“ на певну тему. Людина, яка вміє все — нічого не вміє. Тому я вимагав спеціалізації, глибоких знань хоч у якійсь сфері. Ну і, природно, уміння писати. Я розумів, що журналіст, який не знає нічого, просто нічого не може написати. Я вимагав одного — професіоналізму. Якщо почав писати, то повинен розуміти міру своєї відповідальності.^[4]

Я прагнув виглядати дещо простішим. Розмовляти з читачем на рівних, а не зверху вниз. Нібито випадково я вчора зустрівся з Папою Римським. Якби вони там були, то теж з ним поговорили б. Але раз я попав, то вже розповім. Я взагалі завжди писав, ніби поплескувавши читача по плечу.^[4]

Якось я дізнався про закон щасливого подружнього життя. Я був у зоопарку в Каліфорнії. Там люди їздять у вагончиках, а звірі ходять на волі. Я запитав наглядача: «Скільки потрібно території леву, щоб він почувся комфортно?». Той відповів, що «леву не важливо, скільки в нього території. Він повинен мати нору, щоб заховатись, і там його ніхто не займатиме». Це в сім'ї важливо, щоб кожен мав свою нору. Де людина незалежна, і до неї ніхто не лізе. Ось так і я живу.^[4]

Примітки

[1] ttp://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine30-4.pdf

[2] журн. «Дніпро», ч. 10. – Київ, 1964, жовтень, стор. 150-153

[3] ttp://md-eksperiment.org/post/20170526-viter-chasu-shtrihi-do-portreta-vitaliya-koroticha

[dusia-4] а ^б ^в ^г http://web.archive.org/web/20160304114242/http://dusia.telekritika.ua/ZHivoij_ugolok/12125

[1]

[2]

[3]

[4]