Всеволод Ярославич

бѣ бо любимъ отцемъ паче всея братьи, егоже имяше присно у себе

Все́волод I Яросла́вич (дав.-рус. Всеволодъ Ꙗрославичь; 1030 — 13 квітня 1093) — великий князь київський (1076—1077, 1078—1093). Князь переяславський (1054—1076) і чернігівський (1077—1078)[1]. П'ятий син Ярослава Мудрого. Згідно з батьковим заповітом 1054 року отримав Переяслав, Ростов, Суздаль і Білоозеро[1]. Разом зі старшими братами Ізяславом I та Святославом II утворив тріумвірат Ярославичів, що правив Руссю понад 20 років[1].

Всеволод Ярославич
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
Про нього
  •  

«Отець мой, дома сѣдя, изуміяше 5 языкъ, — в том бо честь есть отъ инѣхъ земель». — про розум батька та знання мов

  — син та князь Володимир Мономах
  •  

«Преставився великий князь Всеволод, син Ярославів, онук Володимирів, місяця квітня [в] тринадцятий день, а похований був [у] чотирнадцятий день; неділя тоді була страсна, а день був тоді великий четвер, коли його положили в гробі у великій церкві святої Софії.

Сей благовірний князь Всеволод змалку любив правду, і дбав він про убогих, і воздавав честь єпископам і пресвітерам, а над усе любив чорноризців і давав їм те, чого вони потребували. І сам же він здержувався од п’янства і похоті, тому й любив його отець його, так що [лучалось] говорити отцю його до нього: «Сину мій! Добре тобі, що чую я про твою сумирність, і радуюсь я, бо ти заспокоюєш старість мою. Якщо тобі бог дасть прийняти волость стола мойого після братів своїх по праву, а не насильством, то коли одведе тебе бог од живоття твойого, тут теж ти ляжеш, де ото я, коло гробу мойого, тому що люблю я тебе більше, ніж братів твоїх»[2]. — про оцінку діяльності князя

  — літописна стаття під 6601 (1093) р., присвячена смерті Всеволода Ярославича, в перекладі Леоніда Махновця
  •  

«І коли він розболівся вельми, [то] послав [гінця] по сина свого Володимира до Чернігова. І прийшов Володимир, [і], побачивши отця недужим, плакав вельми. І сиділи біля [Всеволода] Володимир і Ростислав, син його менший, а коли ж прийшов час, преставився він тихо і спокійно і прилучився до предків своїх, княживши в Києві п’ятнадцять літ, а в Переяславлі – рік, і в Чернігові рік[2]. — про смерть Всеволода Ярославича

  — літописна стаття під 6601 (1093) р., присвячена смерті Всеволода Ярославича, в перекладі Леоніда Махновця

Примітки

ред.
  1. а б в Котляр М. Ф. Всеволод Ярославич // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 645. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5
  2. а б Літопис Руський за Іпатським списком / авт. перекл., передм. та прим. Л.Є. Махновець. Київ: Дніпро, 1989. С. 131-132