Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот

Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот — книга українського державного діяча, дипломата та комунікатора, міністра закордонних справ України з 4 березня 2020 року Дмитра Кулеби, що вийшла друком 2019 року у видавництві «Книголав»[1].

Цитати з книгиРедагувати

  •  

Код нашого світу, нашої реальності пишеться і мовою слів, і мовою образів. У синергії вони працюють найкраще[2].

  •  

Професійний досвід перших двох років війни навчив мене, що не всі, але більшість жахливих історій про звірства на окупованих територіях розганяли в інформаційному просторі України саме для розпалювання ненависті й відчуження однієї частини суспільства від іншої[3].

  •  

Для формувань наративів і переконань аудиторії принципово важливим також є послідовне й системне використання термінології. Війна приносить із собою купу плутанини та невизначеності. Тому усталені терміни надзвичайно корисні для ясності бодай щодо базових понять і уявлень. Водночас термінологія еволюціонує разом із реальністю[4].

  •  

Якщо бракує сил стежити за загальною картиною, зосередьтеся хоча б на термінології. Її зміна свідчить про те, що змінилася реальність[5].

  •  

Схоже, з часом картинка буде оживати скрізь, де це ставатиме технічно можливо. Схоже також, що всі ми згодом станемо самі собі операторами й режисерами та знічев’я будемо знімати власні короткометражки «Аватар»[6].

  •  

Ми вже не хочемо глибше й довше. Ми хочемо швидше й коротше. Тому тексти з їхнім прагненням до розгорнутості й абстрактності програють лаконічним відео з конкретним візуалізованим сигналом[6].

  •  

Закон нещадний: найбільше шансів захопити увагу аудиторії має короткий — якомога коротший — текст і коротке — якомога коротше — відео. Це підтверджує тренд у рекламі — шестисекундні відео для донесення потрібного сигналу. Достатньо лише шести секунд, щоб привернути увагу. Це неймовірно круто і неймовірно складно[6].

  •  

Слова, звуки, картинки, відео — з них складається калейдоскоп нашої реальності. Яку саме мозаїку ми зафіксуємо перед очима, залежить від нас самих[6].

  •  

Бодріяр досить прямолінійно й доступно як для філософа попереджав, що симулякри й симуляції сприяють абсолютній маніпуляції та мають потенціал знищити не лише реальність, а й людство загалом.
Він критикував інформаційний світ із фокусом на телебаченні за те саме, за що ми зараз критикуємо свій світ і соціальні мережі: «...інформація розчиняє смисл і розчиняє соціальне в чомусь схожому на туманність, призначену зовсім не для зростання нового, а, навпаки, для тотальної ентропії»[7].

  •  

Ентропія описує можливість визначати рівень незворотного розсіювання енергії. Бодріяр вдало використав це слово, щоб показати, що безмежні потоки інформації виснажують суспільство, а не надають йому нової сили. Вони створюють ідеальний простір для маніпуляції людьми та реальністю[7].

  •  

Постправда є прямим наслідком початку війни. Вона завжди, впродовж усієї історії людства виходила на головний екран щоразу, коли розпочиналася чергова війна. Цього разу спусковим гачком стала агресія Росії проти України та решти Заходу, розпочата у 2014 році[8].

  •  

Саме під час війни люди схильні вірити не правді, а своїм. Особливо складно стає тоді, коли сторони конфлікту конструюють реальність на принципово різних цінностях та етичних принципах[8].

  •  

Постправда — це спалах. Якщо війна затягується і кожен в ній починає дійсно вірити у своє та обґрунтовувати власну віру не емоційно, а логічно, тоді постправда для кожного генерує свою правду. Так «правда» в однині перетворюється на«правди» в множині. Це триває доти, доки одна з правд не здобуде перевагу й не стане мейнстримом[8].

  •  

Трамп і Маск дуже різні. Але вони обидва не люблять «погані» медіа. Погані медіа для них — це ті, хто заважає їм укорінювати їхні правди й будувати їхні реальності. Медіа для них діляться не на правдиві/неправдиві, авторитетні/неавторитетні, ліберальні/консервативні, а на медіа, які допомагають або заважають[9].

  •  

Нова правда не витісняє стару. Вони починають співіснувати, конфліктувати й уживатись одна з одною. І це вже не «постправда». Це світ правд. Кожному з нас доводиться жити в цьому світі й обирати правду, яку варто підтримати[9].

  •  

Автори терміна «мережева війна» й гадки не мали про соціальні мережі. Утім, зайдіть у фейсбук чи твіттер або почитайте коментарі під якоюсь резонансною новиною чи текстом на популярному сайті — і ви одразу побачите мережеву війну[10].

  •  

Комунікатори конструюють реальність людини та спільноти не з фактів, а з тлумачень фактів[10].

  •  

Недарма Георгій Почепцов сказав, що «факт — це тактична інформація, інтерпретація — стратегічна». Інтерпретація є основним способом довгострокової зміни реальності. Це працює навіть на рівні наших щоденних буденних справ: щоразу, коли ми фільтруємо світлини в смартфоні, щоб було не так, як є, а так, як нам подобається, — ми будуємо нову реальність[10].

  •  

Якщо людина вірить у світлину, яку сама відредагувалау своєму телефоні, то чому вона не має вірити в реальність, яку так само відредагував хтось інший[11]?

  •  

Ми вже згадували цей вислів: «Бог створив людей, а інтернет зробив їх рівними». А отже, нам варто засвоїти цей урок: поки ми існуємо й маємо жагу до боротьби, у війні за реальність не буде остаточних поразок чи перемог[12].

  •  

Ані перемога, ані поразка не привід складати руки. Воювати треба з прицілом на тривалу перспективу. Вас неминуче спробують ударити ще. І ви ще неодмінно матимете можливість завдати удару у відповідь. Головне — не проґавити цієї можливості через пасивність або втому[12].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати