Генерал передчуває

«Генерал передчуває» — фантастична повість українського письменника Олександра Тесленка.

Цитати

Сьогодні я чітко визначився — буду військовим. Я переконаний, для того, щоб на планеті був мир, треба міцно тримати в руках зброю. Наш світ жорстокий і брудний, і для мене зовсім не є великим задоволенням відчувати себе частиною нашої броньованої, замаскованої, на гусеничному ходу державної потвори, начиненої бінарними та нейтронними зарядами. Але кожен народився для того, щоб жити, і боротися за життя, і перемагати. Я маю свою мету. І я йду. Не до смерті, хоча й знаю, що я не вічний і віх мій короткий. Я йду не в безсмертя. Чудес не буває. Я намагаюсь безстрашно і чесно просто йти по палаючій линві життя. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Непередбачене передбачення. Захід сонця в густу траву. Спогад перший. Останнє побачення. Вічний докір. Невже я живу? — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Наша совість народжена вдруге. Хай з реторти, а все-таки є. Передбачення болю і туги Захід. Сонце. Твоє і моє. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Як нам набридло все. Чи просто ми втомились? Від мудрих слів і від ганебних дій. І навіть цвіркуна сюрчання безневинне дратує нас. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Заплющуєм повіки ще лиш на ніч, та мов назавжди. Нам вже все одно. Одне болить, дратує, спать не дасть — цвіркун, лайдак нещасний, дрібна погань, порушив наш священний спокій, перекричавши мегатонну благодать. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Сьогодні мав нагоду спостерігати за нашим новим президентом. Ах, як вони всі люблять пунктуальність, як дорожать кожною хвилиною свого дорогоцінного часу, скільки артистизму і театральних вболівань за долю всього людства, скільки багатодумних зморщок на чолі, скільки співчуття у голосі й розуміння бід чужих народів, що навіть хочеться повірити — президенти здогадуються, що є таке поняття, як людська совість. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Летимо, летимо, поспішаємо. Хто бджолою, а хто, як комар. Хтось новим реактивним лайнером. А хтось інший — листком в листопад. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Летимо. Хтось — за вітром. Хтось — проти. Летимо до мети… До мети? Посивілі завбачливо скроні маяками на нашім путі. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Нашу любов вимірюють рентгенами. Весна. Бліндаж. І сльози на щоках. Наша любов — радіаційна бестія. Тюльпани. Стронцій. Листопад. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Нашій любові — і галактики замало. Поезія війни. Поезії — війна. Наша любов — це спалах наднового радіоактивного, космічного вина. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Колись я був певен, що будь-яке безумство в державних масштабах не вічне. Проте зараз я з кожним днем дедалі більше переконуюся — ми всі заходимо у страхітливий тупик, з якого немає вороття. Все вирішують тільки гроші. Якщо нам добре платять, ми забуваємо про все — про елементарне раціо, про потреби народу, про ядерну смерть. Таке враження, що ми всі перетворилися на ходячі «ілюстрації результатів духовної рекастрації», як сказав один письменник. Ми — усміхнені манекени. І усміхаємось лише тоді, коли бачимо живі гроші. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Зарізали козу, їх завжди ріжуть, одну раніше, другу згодом. А як немає кіз, знайдеться бик чи півень. Знайдеться хтось. І завжди знайдуть ніж. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Зарізали козу. Хлопча сльозу пустило. Утерли сльози. Ну й дурне ж! Ану, мерщій — гулять! — (Зі щоденника Констанція Девіса)

І все в чужих руках зчужіло, відбилося від рук гайнуло по руках. І весь цей світ напружено закляк в чужих руках ріднесенького сина. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Все наше життя перетворилося на дикий карнавал. Ми, спершу ніби для простої розваги, поодягали химерні і кумедні маски найрізноманітніших потвор. Ми живемо, ми веселимося, але під нашими масками вже немає наших облич. В нас уже немає власних облич. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Ми солдати, пане генерал. Ми — сини свободи підневільні. Ми збагнули — так а чи не так: діють закони вільного падіння. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Старезний ситий Кіт веде подвійну гру… Старезна пані Гра веде котів на повідку. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Голос старого хазяїна вчувається вдалині. Зів’ялі руді конвалії — на мармуровій плиті. Голос померлої совісті. Собаче виття вночі. Хто розповість собаці, що коїться в світі оцім. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

— Серед наших креветок просто не може бути зрадників. Зрада — це людська властивість. А хіба можуть зрадити креветки? Хіба черви можуть зрадити шматок гнилого м’яса? — Генерал довго і якось хворобливо сміявся. — Останнім часом я переконався, що наша електроніка, наші машини мудріші від нас самих.

І от вже майже все… Запитань вже немає. Собака виє. А душа летить. — (Зі щоденника Констанція Девіса)

Хенк: — Віддавна кажуть, що не цікаво жити, якщо знаєш усе наперед. Людське існування, мовляв, просто неможливо собі уявити в системі чіткої визначеності, бо воно тоді, мовляв, буде позбавлене щастя, без якого люди, як ніби відомо, не зможуть жити або ж перестануть бути людьми. Проте не варто беззастережно погоджуватися з такими твердженнями, моя люба. Розумні сучасні люди майже завжди і майже все знають наперед. Принаймні декому із людського племені не відмовиш у здатності віднаходити можливості майже все знати наперед. І від того вони чомусь аж ніяк не нещаснішають. Вони лише, часом кризо усміхаючись, спостерігають за «щастям» тих, хто свідомо нічого наперед знати не хоче. Щоб не злякати полохливого метелика…