Почепцов Георгій Георгійович

Гео́ргій Гео́ргійович Почепцо́в (29 жовтня 1949, Берегове) — український письменник-фантаст, заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор. Автор численних книг з питань комунікаційних технологій.

Георгій Почепцов

Стаття у Вікіпедії

Цитати

З книги «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії»

Фейк приходить до нас безіменним, усе можливе його «коріння» його ж творці намагаються заздалегідь знищити. Це не заважає функціонуванню фейку, позаяк його зміст настільки приголомшливий, що працює на нас і без відомостей про автора.

У пропаганди теж немає автора, однак є обличчя того, хто доносить її до нас. Воно мусить викликати максимум довіри, бо за цими словами часто також немає правди. І фейки, і пропаганда наближені одне до одного тим, що на них є лише «наліт» правди, який потрібен для надання бодай мінімуму достовірності.

Держава хоче мати кращий вигляд в очах своїх громадян, тому пропаганда починає прикрашати дійсність. Щоправда, зазвичай пропаганді вірять мало, зате фейкам — добре, адже вони поширюються тільки тому, що їх починають постити люди.

І в Україні, й у Росії головним вразливим місцем для впливу є ідентичність. Росія намагається утримати прапор великої держави, а її не хочуть визнавати інші. Із цієї причини вона шукає «великість» не в майбутньому, а в минулому, коли та «великість» точно була, хоча мала її зовсім не Росія, а СРСР. І це теж пропагандистський хід, коли сучасність підміняють історією.

Комунікація є такою самою базовою одиницею соціальної дійсності, як час і простір — одиницями дійсності фізичної. Комунікації створюють людей, суспільства й держави. Вони ж можуть зруйнувати їх так само успішно, як і створювали.

Комунікації — це не просто збільшувальне скло дійсності. Комунікації здатні самі створювати дійсність. Наприклад, усі тоталітарні диктатори спиралися на комунікації, створюючи країну «під себе». Гітлер виступав перед аудиторією добре, Сталін – погано, але біля них був численний апарат пропагандистів, який створював і вкорінював потрібні думки в масову свідомість.

Поява одного фейку відразу ж тягне за собою його розмноження сотнями примірників. Якщо спочатку їх розміщують автоматичні боти, то потім постять звичайні люди.

Борці з фейками нагадують радше біологів, які вивчають їх, а не лікарів, здатних від них зцілити.

Післяправда та фейки піднялися на п’єдестал після американських виборів 2016 року. Фейки рухаються індивідуальнішими шляхами, пропаганда – інституційно. Пропаганда звучала з екрана радянського телевізора, а анекдоти, як і фейки, подорожували усно. Тільки тепер фейкам не потрібне усне передавання, його змінили соцмедіа.