Геродот
Геродо́т (Галікарн́аський) (грец. Ἡρόδοτος: між 490 і 480 — бл. 425 до н. е.) — давньогрецький історик, якого Цицерон назвав «батьком історії». Один із перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу, написавши працю «Історія» у дев'яти книгах.
| Геродот | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
- Істинно мужня людина повинна проявляти боязливість тоді, коли щось вирішується, повинна зважити всі випадковості, однак під час виконання треба бути відважним.
- Людям, що вирішили діяти, зазвичай, щастить; навпаки, рідко щастить людям, які тільки те й роблять, що зважують і зволікають.
- Наклеп жахливий тому, що жертвою її несправедливості є один, а творять цю несправедливість двоє: той, хто розповсюджує наклеп, і той, хто йому вірить.
- Якщо не сказані протилежні думки, немає з чого вибирати найкращу.
Цитати про Геродота ред.
Але відколи це все в нас завертілося: війна з варварами, поразка у Вірменії та перемоги без кінця-краю — немає нікого, хто не писав би історію. Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна — мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.[1] — З твору «Як писати історію». Розділ 2. |
|||||
Ἀλλ᾽ ἀφ᾽ οὗ δὴ τὰ ἐν ποσὶ ταῦτα κεκίνηται, ὁ πόλεμος ὁ πρὸς τοὺς βαρβάρους καὶ τὸ ἐν Ἀρμενίᾳ τραῦμα καὶ αἱ συνεχεῖς νῖκαι, οὐδεὶς ὅστις οὐχ ἱστορίαν συγγράφει, μᾶλλον δὲ Θουκυδίδαι καὶ Ἡρόδοτοι καὶ Ξενοφῶντες ἡμῖν ἅπαντες, καὶ ὡς ἔοικεν, ἀληθὲς ἄρ᾽ ἦν ἐκεῖνο τό «Πόλεμος ἁπάντων πατήρ», εἴ γε καὶ συγγραφέας τοσούτους ἀνέφυσεν ὑπὸ μιᾷ τῇ ὁρμῇ.[2] | |||||
| — Лукіан |
Він бачив велике захоплення Геродотом, аж до тої міри, що книги його історії отримали імена Муз. Це тому, говорить Тукидід, що його твори є радше скарбом, який належить вічності, ніж предметом змагання за негайну нагороду від сучасників. Геродот не визнавав вимислу, а залишив для наступних поколінь істину про події, які сталися.[3] — З твору «Як писати історію». Розділ 42. |
|||||
Ὁρῶν μάλιστα θαυμαζόμενον τὸν Ἡρόδοτον, ἄχρι τοῦ καὶ Μούσας κληθῆναι αὐτοῦ τὰ βιβλία· κτῆμα γάρ φησι μᾶλλον ἐς ἀεὶ συγγράφειν ἤπερ ἐς τὸ παρὸν ἀγώνισμα, καὶ μὴ τὸ μυθῶδες ἀσπάζεσθαι, ἀλλὰ τὴν ἀλήθειαν τῶν γεγενημένων ἀπολείπειν τοῖς ὕστερον.[2] | |||||
| — Лукіан |
Примітки ред.
- ↑ Як писати історію, 2014, с. 29-30
- ↑ а б Πώς δεί ιστορίαν συγγράφειν // Вікіджерела. — Переглянуто: 10 червня 2022
- ↑ Як писати історію, 2014, с. 73-74
Джерела ред.
- Лукіан. Як писати історію / перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, Олександр Маханець, Назар Різун. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2014. — 88 с. — ISBN 978-966-2778-28-1
- wisdoms.ru
- Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 13.
