Фукідід або Тукідід (грец. Θουκυδίδης, бл. 460 до н. е. — бл. 396 до н. е.) — давньогрецький історик, автор основ історичної критики. Його авторству належить незавершена «Історія Пелопоннеської війни», перший історичний твір, в якому вивчаються раціональні причини і наслідки подій.

Фукідід
Thucydides pushkin02.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  • Більшість людей надто ледача, щоб дошукуватися істини; вони задовольняються першою-ліпшою авторитетною думкою[1].
  • Найдалі підуть ті, хто не поступається рівним, зберігає гідність у стосунках зі сильнішими і вміє стримувати себе у стосунках із беззахисними.
  • Не треба пишатися випадковими невдачами суперника. Упевненість у собі слід клепати тільки коли ти перевершив його плани.

Цитати про ФукідідаРедагувати

  •  

Але відколи це все в нас завертілося: війна з варварами, поразка у Вірменії та перемоги без кінця-краю — немає нікого, хто не писав би історію. Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна — мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.[2]З твору «Як писати історію». Розділ 2.

 

Ἀλλ᾽ ἀφ᾽ οὗ δὴ τὰ ἐν ποσὶ ταῦτα κεκίνηται, ὁ πόλεμος ὁ πρὸς τοὺς βαρβάρους καὶ τὸ ἐν Ἀρμενίᾳ τραῦμα καὶ αἱ συνεχεῖς νῖκαι, οὐδεὶς ὅστις οὐχ ἱστορίαν συγγράφει, μᾶλλον δὲ Θουκυδίδαι καὶ Ἡρόδοτοι καὶ Ξενοφῶντες ἡμῖν ἅπαντες, καὶ ὡς ἔοικεν, ἀληθὲς ἄρ᾽ ἦν ἐκεῖνο τό «Πόλεμος ἁπάντων πατήρ», εἴ γε καὶ συγγραφέας τοσούτους ἀνέφυσεν ὑπὸ μιᾷ τῇ ὁρμῇ.[3]

  Лукіан
  •  

А полягає воно в тому, каже Тукидід, щоб, як станеться коли-небудь щось подібне, люди могли, беручи до уваги написане раніше, знайти правильний вихід із теперішнього становища.[4]Про завдання історії. З твору «Як писати історію». Розділ 42.

 

Ὡς εἴ ποτε καὶ αὖθις τὰ ὅμοια καταλάβοι, ἔχοιεν, φησί, πρὸς τὰ προγεγραμμένα ἀποβλέποντες εὖ χρῆσθαι τοῖς ἐν ποσί.[3]

  — Лукіан
  •  

Він бачив велике захоплення Геродотом, аж до тої міри, що книги його історії отримали імена Муз. Це тому, говорить Тукидід, що його твори є радше скарбом, який належить вічності, ніж предметом змагання за негайну нагороду від сучасників. Геродот не визнавав вимислу, а залишив для наступних поколінь істину про події, які сталися.[5]З твору «Як писати історію». Розділ 42.

 

Ὁρῶν μάλιστα θαυμαζόμενον τὸν Ἡρόδοτον, ἄχρι τοῦ καὶ Μούσας κληθῆναι αὐτοῦ τὰ βιβλία· κτῆμα γάρ φησι μᾶλλον ἐς ἀεὶ συγγράφειν ἤπερ ἐς τὸ παρὸν ἀγώνισμα, καὶ μὴ τὸ μυθῶδες ἀσπάζεσθαι, ἀλλὰ τὴν ἀλήθειαν τῶν γεγενημένων ἀπολείπειν τοῖς ὕστερον.[3]

  — Лукіан

ПриміткиРедагувати

ДжерелоРедагувати

  • Лукіан. Як писати історію / перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, Олександр Маханець, Назар Різун. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2014. — 88 с. — ISBN 978-966-2778-28-1
  • Уклад. Л. В. Лапшина. Мудрість тисячоліть. Притчі та афоризми. — Харків: Віват, 2019. — 320 с. — ISBN 978-617-7151-54-7
  • Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 165.