Гонгадзе Мирослава Володимирівна

Гонгадзе Миросла́ва Володи́мирівна (до шлюбу Петришин; нар. 19 червня 1972, м. Бережани, Тернопільська область) — українська телеведуча, журналістка, юристка; вдова українського журналіста Георгія Гонгадзе. Після загибелі чоловіка отримала політичний притулок у США і від 2001 року з дітьми оселилася в передмісті Вашингтона.

Гонгадзе Мирослава Володимирівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Б

Без розуміння і висновків з кроків, які суспільство чи кожна людина зробила в минулому, немає майбутнього. Без знання своєї історії немає майбутнього. І якщо суспільство не вивчить ці уроки минулого, і в Україні далі не буде встановлене верховенство права, якщо не буде справедливості, то це суспільство буде крутитися по колу, так як воно крутиться вже останніх понад 20 років.

В

Виборовши і відвоювавши право жити у своїй державі, це покоління вже не віддасть свою Свободу. Саме тому я вірю у процвітання України як міцної європейської держави.

Все змінилося в результаті інформаційної революції. Репортери більше не мають монополії ні на новини, ні на їхнє розповсюдження. Вертикальний світ помер назавжди. Журналісти більше не займають позиції над своїми глядачами чи читачами.

Всі ці роки Україна робить один крок вперед, а два кроки назад. Але поступ на видноті. Це все історія, це все психологія, це все складнощі нашого територіального розташування.

В Україні журналісти часто роблять висновки не з фактів, а з власних уявлень про ці факти. Я нерідко стикаюся з тим, що не можу знайти суті події в інформаціях українських медій. Поки докопаєшся до змісту проблеми, витрачаєш купу часу.

Г

Гія завжди казав, ніколи не відступай назад, не оглядайся, навіть маленький крок вперед — це перемога.

Головна проблема — у тотальній і системній корупції. Багато разів казала, що Україна воює на двох фронтах — зовнішньому з Росією і внутрішньому з корупцією. Але, думаю, це одна війна. Український суверенітет залежить від подолання корупції та оновлення політичної еліти. Слабкою країною легко маніпулювати.

Д

Досягти свого, своєї мети, стати успішним можна, якщо існує чітка і зрозуміла система координат і система відповідальності. Це те, чого дуже сильно не вистачає в Україні. Бо ти весь час будуєш замки на піску, і врешті-решт хтось може прийти і цей замок зруйнувати. У Сполучених Штатах, якщо ти будуєш цей замок, то фундамент закладається на багато поколінь уперед.

Думаю, сьогодні Україна та українці, будучи незалежною країною і нацією, номінально нарешті народжуються як свідома і сильна держава. Я переконана, що з цієї кризи ми вийдемо у сотні разів сильнішою нацією. Боляче, що доводиться платити таку страшну ціну, але я знаю — ми вистоїмо.

Е

Екосистема новин у світі змінилася за останнє десятиліття поза межами всякої уяви. І зміни в медійних інформаційних моделях та шляхах поширення інформації творять так звані інформаційні тунелі: коли ви отримуєте інформацію, яка відповідає лише вашим інтересам, вашим переконанням, і навіть ці новини відбирають для вас математичні формули. Все ґрунтується на ваших попередніх вподобаннях чи інтересах.

І

Інформація має бути чіткою, зрозумілою і спонукати глядача чи читача думати та робити власні висновки.

М

Мені дуже подобається одна фраза, яку сказав Тімоті Снайдер у своїй книзі «Дорога до несвободи»: «Фінальна правда, можливо, є недоступною, але вже її пошук веде нас від несвободи». І саме це я роблю щодня.

Ми були молоді. Нам було все цікаво. Ми хотіли бути причетними до всього процесу. І насправді ми були причетними до всього цього процесу. До народження нових ЗМІ, до народження нової української музики, до народження нової політики української.

Ми живемо в час, коли неправда чи напівправда часто перемагає правду. Зараз запитання, чи ми знаємо, що два помножити на два справді чотири, знову стає актуальним.

Ми знаємо, що вся медійна сфера в Україні належить олігархам. Просто можна на пальцях однієї руки перерахувати кількість медіа, які є справді незалежними. Вони маленькі, часто маргінальні. Вони виживають в умовах відсутності конкуренції через олігархічні ЗМІ. І от у цьому вся проблема.

Н

Нам потрібно більше діалогу. Потрібно працювати над своїми емоціями. Потрібно навчитися не плювати одне в одного, а більше розуміти. Приймати одне одного.

Не бійтеся ризикувати заради переконань чи мрій. Ідіть вперед, не оглядайтесь — не заради грошей чи пустих розваг, а заради самореалізації і загального блага.

Немає сенсу ні за чим шкодувати. Минуле неможливо змінити, майбутнє важко спрогнозувати, ми контролюємо лише сьогодення, момент, у якому перебуваємо саме зараз, у цю хвилину.

О

Останні кілька років світ переживає найбільшу інформаційну революцію з часу, коли Ґутенберґ придумав друкарський верстат. Нові економічні й технічні інформаційні моделі знищують стару інформаційну систему подачі новин.

П

Питання зміни суспільства, зміни системи – це не вина журналістів, це вина владоможців. І, знову ж таки, люди неосвічені чи люди, які не роблять висновків з минулого, обирають собі нових лідерів, які, знову ж таки, також неосвічені і не роблять висновків з минулого. І саме тому ми бачимо цей цикл безкінечний.

Понад п'ять десятиліть після Другої світової війни журналістика на Заході була інструментом неідеологічного фактичного інформування про факти, події, політику, економіку, бізнес, довкілля. Люди мали обмежений доступ до джерел інформації. І медіа слугували таким собі фільтром для суспільства.

Поява і ріст соціальних мереж змінюють журналістику, водночас створюючи серйозні виклики та підриваючи основи традиційних гравців на медійному ринку. Те, що мільярди людей у світі сьогодні можуть створювати і поширювати інформацію, створило велику кількість неточної, сумнівної, непідтвердженої, а то й відверто неправдивої інформації, яка циркулює в просторі. Вона часто конкурує з фактами, не підтвердженими і підтвердженими новинами, які творять традиційні журналісти.

Правда, довіра і факти в сьогоднішньому світі стають на вагу золота. І я вважаю, що в журналістиці виживуть саме ті, які зможуть зберегти цю довіру і давати людям як факти, так і контексти. Тому що сьогодні люди потребують не лише фактів, а й контекстів.

Президент Обама на початку своєї каденції заявив, що буде президентом миру. Він вивів війська з Іраку, зменшив військову присутність США в Афганістані, не застосовує наземної військової сили в Сирії, хоча там точиться жорстока війна вже багато років. Отже, питання не лише в Україні, такою є політика Обами, і він, думаю, до останнього буде утримуватись від прямого протистояння з Росією.

Проблема не лише в конкретних медіа. Проблема в системі і в нездатності створити справедливу систему, вільну для розвитку ринку, для розвитку медіа, для розвитку особистості як такої.

С

Сучасні глядачі і читачі живуть в інформаційних тунелях або інформаційній какофонії, і їм важко розібратися насправді, що відбувається. І будь-хто — чи то впливові олігархи з серйозними фінансовими впливами, чи державні машини, як, наприклад, Росія — за допомогою наповнення інфопростору неправдивою, напівправдивою а то й відвертою брехнею може легко вплинути на прошарки суспільства, які не володіють фактами і без критичного мислення сприймають усю інформацію як достовірну. Такий світ є світом напівправди. Громадяни в результаті не можуть ухвалювати добрих рішень.

Сьогодні триває справді титанічна праця (я була частиною цієї роботи в Гарварді) науковців, юристів, направлена на те, щоби розбити монополію інформаційних гравців на ринку і запровадити певну регуляцію їхньої діяльності. Але в результаті дуже довгих дискусій багато хто (і я в тому числі) погодилися, що завданням регуляторів має бути не так обмеження впливу на суспільство (бо, боюся, це вже неможливо) — нам треба допомогти цим монополістам стати соціально відповідальними і соціально корисними.

Т

Травма впливає на наші рішення, на нашу свідомість. Впливає на те, які ми суспільні рішення приймаємо. [...] Дуже важливо це усвідомити. Коли люди будуть критично дивитися на своїх лідерів, вимагати від них відповідальності, тоді все налагодиться. Але це не відбудеться швидко. Можливо, за одне-два покоління дітей.

Травма поколінь, яку українці пережили, так просто нікуди не зникає. Люди досі бояться брати на себе відповідальність і обережні в своїх кроках. Покоління, яке боялося. Покоління, батьки, діди яких загинули чи яких знищили, виховують нове покоління, яке так само боїться.

Треба боятись не вчинків, а бездіяльності. Краще робити помилки, ніж не робити нічого.

У

Україні просто необхідна елементарна річ — будування системи координат. Коли оця система координат буде чіткішою, Україна зможе швидко «вистрілити» як успішна країна.

Українське суспільство мені нагадує бабака, коли воно повторює щодня одне і те ж. [...] Коли ми нібито кожен день проживаємо один і той самий день. От в мене таке відчуття. Я все ж таки стала дорослою людиною, коли Україна стала незалежною. З того часу у мене таке враження, що ми знову повертаємося і повертаємося на круги своя безкінечно.

Усіх нас, українців, Бог особливо нагородив талантами, і гріх їх не реалізувати. Дивіться на світ, як на поле нескінченних можливостей, де для всіх є місце для успіху і щастя. Віддавайте позитивну енергію, і вона повернеться до вас сторицею. І врешті-решт любіть себе.

У нас досі в Україні вчать запам’ятовувати. Запам’ятовувати і повторювати. Так лідерів не виховують. Лідерів виховують в дискусіях, в суперечках, в навчанні критичного мислення. Нам треба починати як мінімум покращувати цей сегмент освіти — і тоді це покоління буде швидше ставати на ноги.

Х

Хочеться дати людям знання, інформацію, підбадьорити, навчити, надихнути. Хочеться, щоб українці повірили в себе, у свої таланти та силу, хочеться, щоб поважали себе. Лише тоді нас будуть поважати у світі.

Ц

Цукерберґ заявляє, що хоче, аби фейсбук став силою добра. На жаль, на цьому етапі він стає силою зла. Поширення популізму, яке ми бачимо у світі, насправді є результатом існування саме соціальних мереж.

Ч

Через усе ХХ століття для людей у традиційних демократіях пошук і знання фактів було ключовим. Без фактів суспільство заплутується, не може ухвалювати правильних рішень. А ухвалення рішень, базованих на фактах, є принциповим для демократії. Факти ключові для дебатів, для прогресу, для примирення, для компромісів, для правосуддя і верховенства права.

Чесність має бути людським буттям. Я розумію, що це, можливо, ілюзії, але якби чесність, співчуття та співучасть (а не боротьба людського еґо!) були б основними принципами людського буття, то земля була б раєм.

Щ

Щоб уникнути виникнення інформаційних пустель, ми маємо шукати шляхи підтримки місцевих медіа. Можливо, через зміну їхньої структури на неприбуткові і фінансову підтримку самих громадян.

Я

Я вважаю, що журналістика — це не бізнес. Це суспільна робота. Від нашої життєдіяльності і професійності залежить життєдіяльність громад, країн, людства. Тому ми, журналісти, повинні, як лікарі, мати і сповідувати певну клятву Гіппократа.

Я дуже щаслива, що можу давати людям те, що допомагає відкрити нові можливості, нові горизонти, дати нове розуміння себе і світу.

Якщо хочемо бути суверенною країною, повинні створити правову державу і справедливе судочинство. В країні має відбутися щось на кшталт моральної революції — шлях, який пройшла кожна країна, якій вдалося перебороти корупцію. Все починається з людей, народ має змінити своє ставлення до корупції. Якщо кожен з нас задумається над тим, які зміни можу зробити я, — то держава зміниться.

Я трансформувала себе і знайшла своє покликання в тому, щоб зв’язувати людей, надихати, створювати порозуміння. І стало легше. Бо я почала розуміти, що я даю людям, суспільству. По реакції я бачу, що людям це потрібно.

Я часто повторюю, що стою на двох берегах ріки. Але зараз у мене відчуття, і частково завдяки професії теж, що я стала містком між двома країнами. Я несу щось звідти – культуру, знання, смисли, і щось звідси.