Донцов Дмитро Іванович

	Дмитро Донцов
	Стаття у Вікіпедії
	Роботи у Вікіджерелах
	Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро Донцов (1883—1973) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму, ідеолог українського націоналізму.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Б

Без панування нема свободи.
Безсила є та ідея, яка обмежується лиш «альтруїзмом» до себе, а позбавлена «скаженої злоби» проти чужого світу^[1].
Бунтуватися проти охлялої сили — це можуть москалі. Але їх «природний стан» — це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий як Петро І, або Сталін, і перед чужим, коли він такий як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають^[1].

В

Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
Вихор і вогонь — образи Святого Духа.
Віра і любов… які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття!
Віра — це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя^[1].
В нас тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість.
Воля до життя є волею до влади.
Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, котрі тягнуть в усі боки і тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки^[1].
Від часів війни стало (навіть в очах ворога) символом боротьби, на життя і смерть, із захланним завойовником. Тому що це ім’я (Бандера – стяг) могло у вирішальну для тиранії годину стати прапором, під яким єдналися б усі відважні, усі чесні на Україні, усі, що не піддавалися підшептам ворожої пропаґанди; що не схиляли чола перед москвофільськими міжнародними мафіями. Дмитро Донцов про Степана Бандеру у статті «Степан Бандера—імʼя-символ».

Д

Демократичний провідник мусив відрізнятися «надзвичайною, жіночою м'якістю, надзвичайною лагідністю та толерантністю супроти кожної людини», він повинен був навіть до члена своєї касти, хоч би й шкідника — «ставитися людяно» і «старатися знайти причини та обставини, які зм'ягчували б вину та давали б змогу пробачити».
Демократія — панування многих — знає лише закон числа…
Думки, пророцтва поетів-візіонерів, їх відчуття відливаються їм неначе в тропи — по самітнім проходах, в бессоні ночі, в пропасниці.

Ж

Жалість — ось де, властиво, правдива релігія москаля, релігія, від якої до «чрезвичайки» ближче, ніж спершу здається.

З

З цинізмом, з неперевершеним нахабством, самі вони в них голосять, що диявол є пославший їх, щоб обернути світ в хаос. Москва нагадувала того біснуватого з Євангелії «одержимого не чистим духом, який кричав і бився об каміння, розбивав ланцюги і ніхто не мав сили його вгамувати». Цим духом зла й були одержимі москалі, і пишаються з давна тим, а при тім, як це робить їх патрон, невидимий патрон брехні, вмовляють світ, що це їх патрон є добродійна сила, а носієм її — вона, Москва…
Замість слухання в собі Vox Dei — прислухування до змінного Vox populi.
«З нічого», зі своєї віри побудувати нову дійсність…

І

Існують вищі i менш варті народи, ті, що вміють правити іншими (і собою), і народи, що цього не вміють… Право сильних рас організувати людей i народи для зміцнення існуючої культури i цивілізації.
Імперіалізм — це не тільки здирство, а й одночасно виконання громадських справ у громадських інтересах націями, покликаними і управленими до того. Є вищі і менш варті народи, ті, що вміють правити іншими (і собою), і народи, що цього не вміють…Право сильних рас організувати людей і народи для зміцнення існуючої культури і цивілізації
Ідеал московської свободи — зрівняння всіх^[1].
Ідеї не правлять, ані не перевертають світом, світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками. Силу ідеям надає завше сила їх емоційного підкладу, якому ідеї служать лише шатами^[1].
І як далекий цей благородний і такий природний патріотизм предків — це протиставлення народу народу, від" патріотизму "напр. В. Липинського, який називав москалів «рідними братами по крові, духу і культурі», а український народ і російський — «братніми націями» (Хлiборобська Україна, Вiдень, 1921, кн.3, 63.) "

К

Коли нація ще не представляє сформованої цілости— нищити все, що процес такого оформлення стримує. В обох випадках ідеалом є скерувати всі помисли і прагнення одиниць, груп і племен нації до одної вищої політичної цілі.
Кождий, хто мав нагоду обертатися в російських студенчеських кругах початку ХХ віку, знає, яким отруйним ядом нетерпимости заражені сі круги… Застрашаючою є ся нетерпимість особливо в відношенню росіян до чужих національностей… Знаним є відношення росіян до жидів… національна політика, нетолєрантна до найвищого степеня^[1].
Коли б людей впускали до раю після того, скільки разів хто вимовив слово Бог і віра, райський партер зайняли б самі наші консерватисти^[1].
Коли з поняття нації виключається все, зв'язане з волею, з афектом: жадоба «панування», «пристрасть», релігійність, — очевидно, від нього не лишається нічого^[1].
Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі^[1].
Коли читаємо історію Європи, — читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси^[1]…
Криза нашого націоналізму не в тім, що «нація не дозріла», не в вадах «програми», лише в браку людей. Наша трагедія була в тім, що на чолі зревольтованої маси опинилися діячі з чисто мировим складом психіки^[1]…

Л

Лиш плекання зовсім нового духу врятує нас! [1]

М

Ми, Українці, можемо лише вітати перемогу фашистів, адже з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности.
Ментальність і політика світового жидівства шкідливі для української нації й державності. Боротьба з жидівством є в інтересах і традиції української нації.^[2]
Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила^[1].

Мануїльський вказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався:
– «Донцов, ви ж порядна людина, чому Ви не є більшовиком?»
– «Якраз тому, Мануїльський», – відказав я^[1].

Мистецтво для мистецтва? — Ні, мистецтво для митців^[1]!

Н

На традиції не сміє забувати жоден народ, що хоче жити. Особливо той, що відроджується до нового життя. Бо правдиво сказав Ніцше, що лише там можливе воскресення, де є могили; що вдихнути живу душу можна лише в уже готовий, хоч хвилево завмерлий орґанізм, що завтра має лише той, хто мав вчора; що встати може лише нація, що має традицію.
Найменше мабуть представлена в теперішнім українстві нордійська раса. Прикмети вдачі й фізичні цієї раси: високий зріст, ясне волосся, сині очі, довге обличчя, простий ніс, стрункі й тонкі, вистрілене наперед підборіддя, червонувата шкіра обличчя. Поширена та раса найбільше в Скандинавії, Англії, Північній Німеччині, Бельгії, північній Франції. Прикмети вдачі й розуму цієї раси — це прикмети державотворчої раси.
Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає^[1].
Народ, який хоче порвати кайдани і «вражою злою кров'ю волю окропити», проливає і потоки власної крові^[1].
Найбільшою містерією є слово.
Націю творить не етнографічна самостійність, не давність походження, ні форми — лише та містична сила (містична, бо причини її ще не вияснені), котра зветься «волею до життя», волею творити окрему гуртову одиницю між расами^[1].
Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, є бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи^[1].
Нація є те, що протиставляє себе географічно, історично і політично своїм сусідам^[1].
Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря^[1].
Нація, в якій воля до власного політичного ідеалу, до політичного чину ще не розвинена або розвинена рудиментарно, властиво, не є нація, а тільки нарід…
Націоналізм — це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.
Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією… Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця — встанемо. Зрікаючись його — ніколи.^[3]
Нетерпимість до чужих Богів — лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.

О

Оглядаючи поле битви, питається герой: «Боже, великий добрий Боже, де ж Ти дівся? Засвіти сонце, засвіти пітьму ночі, нехай брат брата побаче». Бо їх (провансальців) «Бог», то був бог безжурного щастя миші під мітлою. Той же ж, що приніс на землю «не мир, но меч», що ставив любов до Бога понад любов до людей — Бог сильних рас, є «страшним Богом» для провансальців; йому в обличчя глянути лякаються вони, бо він жадає собі в жертву — і "молоде життя, й здоров'я, і існування многих одиниць.
Отже перше: не треба уважати кождої критики за кощунство, лише за право, яке не карається ніяким параграфом карного кодексу. По-друге: треба твердо засвоїти, що вартість твору мистецтва оцінюється виключно і єдино по самому творі, і ніколи по тих обставинах, серед яких авторові доводиться працювати^[1].

П

Природа та історія не знають рас аґресивних і неаґресивних, лише раси сильні і слабі. Раси сильні — визволяються, коли вони підбиті, і розширюються коштом слабших, коли є вільні; раси слабі — або здобуваються лиш на спазматичний бунт (коли вони під ярмом), або роздаровують своїм ворожим меншостям «національні», «культурні» та всілякі інші автономії (коли є вільні).
Певна спорідненість жидівської та російської психіки, — психіки народів, що досі залишилися майже народами номадами. Така спорідненість у вдачі жидів і москалів справді є. І одні й другі такі самі буквоїди, формалісти. Перші — прив'язані до букви своїх святих книг, другі — вічно готові зчинити суперечку через хибне розуміння того чи іншого слова в Маркса, або через полишення одного слова в титулятурі царя, як це робили посли перших Романових, роблячи з того іноді навіть casus belli.
Перемога сильніших і здібніших — в інтересі поступу, се є один аспект боротьби за існування, другий — усунення слабших, і се також не може обійтися без насильства, сього великого чинника в історії. Природа не знає гуманності і справедливості. Без насильства і без залізної безоглядності нічого не створено в історії … насильство — се одинокий засіб, яким розпоряджують нації, схудобілі через гуманітаризм … прагнути величності своєї країни, се значить прагнути нещастя своїм сусідам.

Політичний і морально-психологічний дух, яким дихають українські націоналісти, безперечно є фашизмом.^[4] — «Літературно-науковий вісник», 1935 р.

Природа наділила нас бажаннями, приємність і біль — це лише вигадка природи для осягнення своєї мети. Бажання є лише в тім самім змислі, що й вогонь і блискавка. Тому лише філістри можуть абсолютно відкидати і морально засуджувати війну, убійство і насильство, — філістри і люди з відмерлим інстинктом життя, кулішівські євнухи.
Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
Під модерним москвофільством я розумію поширену в певних колах нашої інтеліґенції безграничну пошану перед російською культурою, і дивну якусь духовну залежність від поглядів, пануючих в поступових російських колах^[1].
Прив'язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, — це прив'язання є фундаментом нації^[1].
Пропорційно до того, як занепадає віра Заходу в свою місію і свою культурну вищість, росте віра в свою силу, росте ароганція і жадоба експансії москаля^[1].
Пророків, які з дому неволі вказують народу великі шляхи визволення, чекає каміння і хрест.
Плоть ничтоже, дух животворить.

С

Своя традиція або — чужий кий.
Сенс життя — посідати і панувати; суть — боротьба за перевагу, за зростання і розширення, за могутність, тому що жага могутності це власне, жага життя.
Саме поняття «підданий» віддає якнайліпше суть взаємних відносин між (російською) державою та одиницею.
Світ належить до тих, які вміють хотіти^[1].
Сума слабих не дасть сили^[1].

Т

Там, де заламується в нації її аґресивний намір, заламується рівночасно і запал до оборони своїх прав^[1].
Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би… І нагло кине все і поїде на огірки в село^[1].

У

Українська держава се значить політичне панування Українців у Київі. Російська держава — се панування Росії в Київі і над Чорним морем. Неможливо погодити одно з другим. Історія не знав в сім відношенню ніяких «кондомівіїв».

Х

Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими «доказами», той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.

Ш

Шляхетність, мудрість, відвага — три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш^[1].

Я

Як би там не було, чи мої припущення оправдані, чи тільки гіпотетичні, одне певне, що жидівство на Україні, як своєю месіянською філософією, так і своїм русофільством та своїм космополітизмом (наслідком розпорошення раси), мусить вороже ставитися до української національної ідеї.
Як гарно було тоді, коли нас ще не любили.

	Я не фантаст і не тверджу, що кождий революційний рух, а особливо національно революційний, мусить перемогти. Не вірю в доґму несмертельности націй. Успіх кождого революційного руху заложить не від одного чинника, але той серед них, який я назвав субєктивною революційністю, в ледве чи не найважніший: без нього успіх виключений. На жаль ся правда, ясна сама в собі, не завжди бував приступна історичним діячам, що ставлять себе на чоло якогось революційного руху. Ще менше тим, які стараються лляти олію на розбурхану стихію і погодити її з їй ворожою. Власне в таких випадках співці на ріках вавилонських нарікають, що „великі часи знайшли малих людей“. Сі „малі люде“ цілу свою енерґію уживають тоді на те, щоби злучити незлучиме і погодити неприєднане, дуже скоро перебігаючи цілий шлях, який ділить провідника революції — від Генерала без армії, а сього — від звичайного аґента ворожої ідеї.
	Календар-альманах "Дніпро." 1927, Google-books