Донцов Дмитро Іванович

український публіцист і політичний діяч, головний ідеолог українського інтеґрального націоналізму
(Перенаправлено з Дмитро Донцов)

Дмитро Донцов (1883–1973) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму, ідеолог українського націоналізму.

Дмитро Донцов
Dmytro Doncow.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


БРедагувати

  • Без панування нема свободи.
  • Безсила є та ідея, яка обмежується лиш «альтруїзмом» до себе, а позбавлена «скаженої злоби» проти чужого світу[1].
  • Бунтуватися проти охлялої сили — це можуть москалі. Але їх «природний стан» – це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий як Петро І, або Сталін, і перед чужим, коли він такий як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають[1].

ВРедагувати

  • Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
  • Вихор і вогонь — образи Святого Духа.
  • Віра і любов… які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття!
  • Віра — це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя[1].
  • В нас тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість.
  • Воля до життя є волею до влади.
  • Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, котрі тягнуть в усі боки і тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки[1].

ДРедагувати

  • Демократія — панування многих — знає лише закон числа…
  • Думки, пророцтва поетів-візіонерів, їх відчуття відливаються їм неначе в тропи — по самітнім проходах, в бессоні ночі, в пропасниці.

ЖРедагувати

  • Жалість — ось де, властиво, правдива релігія москаля, релігія, від якої до «чрезвичайки» ближче, ніж спершу здається.

ЗРедагувати

  • Замість слухання в собі Vox Dei — прислухування до змінного Vox populi.
  • «З нічого», зі своєї віри побудувати нову дійсність…

ІРедагувати

  • Ідеал московської свободи — зрівняння всіх[1].
  • Ідеї не правлять, ані не перевертають світом, світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками. Силу ідеям надає завше сила їх емоційного підкладу, якому ідеї служать лише шатами[1].
  • І як далекий цей благородний і такий природний патріотизм предків – це протиставлення народу народу, від" патріотизму "напр. В. Липинського, який називав москалів "рідними братами по крові, духу і культурі", а український народ і російський – "братніми націями" (Хлiборобська Україна, Вiдень, 1921, кн.3, 63.) "

КРедагувати

  • Кождий, хто мав нагоду обертатися в російських студенчеських кругах початку ХХ віку, знає, яким отруйним ядом нетерпимости заражені сі круги... Застрашаючою є ся нетерпимість особливо в відношенню росіян до чужих національностей... Знаним є відношення росіян до жидів... національна політика, нетолєрантна до найвищого степеня[1].
  • Коли б людей впускали до раю після того, скільки разів хто вимовив слово Бог і віра, райський партер зайняли б самі наші консерватисти[1].
  • Коли з поняття нації виключається все, зв'язане з волею, з афектом: жадоба «панування», «пристрасть», релігійність, – очевидно, від нього не лишається нічого[1].
  • Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі[1].
  • Коли читаємо історію Європи, – читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси[1]...
  • Криза нашого націоналізму не в тім, що «нація не дозріла», не в вадах «програми», лише в браку людей. Наша трагедія була в тім, що на чолі зревольтованої маси опинилися діячі з чисто мировим складом психіки[1]...

ЛРедагувати

  • Лиш плекання зовсім нового духу врятує нас! [1]

МРедагувати

  • Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила[1].
  •  

Мануїльський вказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався:
– «Донцов, ви ж порядна людина, чому Ви не є більшовиком?»
– «Якраз тому, Мануїльський», – відказав я[1].

НРедагувати

  • Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає[1].
  • Народ, який хоче порвати кайдани і «вражою злою кров'ю волю окропити», проливає і потоки власної крові[1].
  • Найбільшою містерією є слово.
  • Націю творить не етнографічна самостійність, не давність походження, ні форми – лише та містична сила (містична, бо причини її ще не вияснені), котра зветься "волею до життя", волею творити окрему гуртову одиницю між расами[1].
  • Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, є бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи[1].
  • Нація є те, що протиставляє себе географічно, історично і політично своїм сусідам[1].
  • Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря[1].
  • Нація, в якій воля до власного політичного ідеалу, до політичного чину ще не розвинена або розвинена рудиментарно, властиво, не є нація, а тільки нарід…
  • Націоналізм — це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.
  • Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією... Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо. Зрікаючись його – ніколи.[2]
  • Нетерпимість до чужих Богів — лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.

ОРедагувати

  • Отже перше: не треба уважати кождої критики за кощунство, лише за право, яке не карається ніяким параграфом карного кодексу. По-друге: треба твердо засвоїти, що вартість твору мистецтва оцінюється виключно і єдино по самому творі, і ніколи по тих обставинах, серед яких авторові доводиться працювати[1].

ПРедагувати

  • Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
  • Під модерним москвофільством я розумію поширену в певних колах нашої інтеліґенції безграничну пошану перед російською культурою, і дивну якусь духовну залежність від поглядів, пануючих в поступових російських колах[1].
  • Прив'язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам, - це прив’язання є фундаментом нації[1].
  • Пропорційно до того, як занепадає віра Заходу в свою місію і свою культурну вищість, росте віра в свою силу, росте ароганція і жадоба експансії москаля[1].
  • Пророків, які з дому неволі вказують народу великі шляхи визволення, чекає каміння і хрест.

СРедагувати

  • Саме поняття «підданий» віддає якнайліпше суть взаємних відносин між (російською) державою та одиницею.
  • Світ належить до тих, які вміють хотіти[1].
  • Сума слабих не дасть сили[1].


ТРедагувати

  • Там, де заламується в нації її аґресивний намір, заламується рівночасно і запал до оборони своїх прав[1].
  • Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би... І нагло кине все і поїде на огірки в село[1].

ХРедагувати

  • Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими «доказами», той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.

ШРедагувати

  • Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш[1].

ЯРедагувати

  • Як гарно було тоді, коли нас ще не любили.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати