Вікіцитати

Дніпрова Чайка

українська письменниця й поетка

Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) (20 жовтня (1 листопада) 1861, c. Карлівка (Зелений Яр) — 13 березня 1927, с. Германівка) — українська письменниця та поетеса. Дружина українського громадського діяча, письменника та публіциста Василевського Феофана Олександровича.

Дніпрова Чайка
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі
Цей термін має також інші значення. Див. Чайка (значення)
У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Василевська.

Цитати з творів

ред.
  •  

Сон мені дивний приснився: крила у мене зросли – дужі, широкії крила. В небо високе збиралась летіти, силу свою попитати, вільної волі зазнати, з розуму й волі вінець утворити – найкращого людського щастя вінець[1].
— «Снище», 1909 р. В епіграфі, взятому з народної мудрості: «Буває сон, буває й снище! Сон – то пусте, розвіється од сонця, а снище – річ тяжка, то віще щось» (там само)

А

ред.
  •  

А там навпослідки візьмуть на славу великого Риму моїх найрідніших!.. Римові слава! А що ж Херсонесові з того? Нащо ж я жив, працював: на те, щоб сі чужоземці собі па користь однімали те в Херсонеса, що йому належить по праву?[2] — «Мара», 1900 р.

В

ред.
  •  

В руїнах, землею покритий, порослий весь бур’янами, лежав Херсонес стародавній і мовчки мовчав про минулі колишнії дні. Настав інший час.[3] — «Мара», 1900 р.

  •  

Віки за віками минають, спливають, як хвиля на морі, як хвиля: то зносить пісок в глибину, то знову наносить на берег, – так само і час виробляє: то зітре і сліду не кине того, що колись існувало, то знову розкриє безодню свою і викине давнє минуле людям на диво.[3] — «Мара», 1900 р.

Г

ред.
  •  

Гучно співає могутнє про волю, гнів і кохання і довгу борню, тільки про зраду рідній країні вічнеє море не знає пісень.[4][5].
— «Усякому своє»

Л

ред.
  •  

Люди казали:
«Тяжко на світі,
 Тяжко закоханим жити».
 <…>
Смійтеся, люди;
Добре в коханні,
Гірко і щасно!
Смійтеся — плакать не буду![6] — «Люди казали…»

М

ред.
  •  

Море, могутнє, вільнеє море! Повне борні і одчаю й примар! Повнеє співу, і гніву, і чар! Вічне й мінливе, грізне й жартливе, скарбом даруєш, вщент окрадаєш, горнеш-чаруєш, жах наганяєш ти, чарівник-володар![7] — «Дві крапельки»

  •  

Музика ридає, музика регоче, музика із серця самого виймає думки таємні і носить в повітрі, а другеє серце пожадливо ловить ті згуки, душі таємницю, І мовчки зглядалися очі і мовчки спускались додолу, а милі уже розпитались, уже розмовляли без слова.[2] — «Дві птиці», 1900 р.

Н

ред.
  •  

На голос тих співів сумних виходить Менандр престарезний, по березі тяжко ступає, розгортує дрібне каміння, все лічить, все тулить докупи, не звівши ліку – знов шукає і стогне, і в моря питає: "Скажи, чи минула навіки жадана година? Чи ще не настала?.."[3]
— «Мара», 1900 р. "Загибель Менандра символізує вічність та незламність народу, він, немов той дух предків, у образі мари продовжує охороняти «в руїнах, землею покритий, порослий весь бур'янами» Херсонес[8].

  •  

Не жалуйте праці, не жалуйте коштів, несіть подарунки та добре пильнуйте, щоб часом в руїні під навалом грузу не зникли коштовні оздоби колишні ˂…˃ Пильнуймо ж оздоб дорогих! Шануймо свої самоцвіти[9]!
— У цих поетичних настановах відбився ввесь підсумок 35 річної праці письменниці на просвітянській ниві, її плідного й творчого життєвого шляху, передані найкращі побажання майбутнім поколінням, актуальність яких не втрачається й на сьогодні. (там само)

П

ред.
  •  

Птахом-сплюхою скинувсь вартівник непевний, літає з тієї пори понад світом та квилить літаючи: "Сплю", – а зрадник проклятий в тую ж годину сичем перекинувсь, ганяється скрізь за сплюхою та скиглить та дико регоче. Довіку літатимуть вкупі обидва, довіку жахатися люди їх будуть, почувши вночі, а сон та дрімота ніколи заклятих не вкриють пестливо тихим відрадним крилом.[10][11].
— «Дві птиці». За легковажне виконання доручення перед громадою вартового було перетворено в птаха-сплюху, а козака Найду за його зраду – в птаха-сича.

С

ред.
  •  

…скривджена душа стогне собі нишком та, як рабиня, нишком же плете хитрі тенета…[12]! — «Тень несозданных созданий»

Дитяча література

ред.
  •  

І з попелу устануть
Колишнії скарби,
Обновляться руїни,
Розсиплються горби.
Живая дума, слово
Засяє, наче день...

— «Під самого Купала». Діти шукають диво-папороть, щоби відімкнути "нею наші душі"[13].
  •  

Я – Кіт Котохвін,
Ще й Матвійович,
Над котами я пан!
Я – пан Коцький! Я – гетьман!

— «Пан Коцький»[14]

Од авторки

ред.
  •  

Ні на які лаври не сподіваюся, а – «єже пісах-пісах»[15].— 18 червня 1919 р.
— «єже пісах-пісах» — що написав, то написав (Ів. 19:19-22) щодо напису на хресті «Ісус Назаряни́н, Цар Юдейський»

  •  

Художню вартість цих писань хай визначають читачі та фахові судді-критики, од себе ж скажу лиш, що в основу кожного оповідання чи нарису, особливо 2-й частині, ліг дійсний факт, оточення ж, обробка характеристика дієвих осіб часом мої, часом такі які були в дійсності і хто переживав разом зо мною те саме, впізнає грунт цих творів[15].— 18 червня 1919 р.
  •  

Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були там «не можу мовчати», що примушувало хапати перо серед глупої безсонної ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу[15].— 18 червня 1919 р.

Про Дніпрову Чайку

ред.
  •  

В художньому спадку письменниці «відбивається три джерела – море, Дніпро та власні духовні відчуття»[16]!
  — Олександр Луговий (Олександр Овруцький-Швабе)
  •  

Межуючи один з одним, неоромантизм та реалізм сприяли руйнуванню усталених літературних канонів, що врешті-решт призвело до своєрідного художнього експериментування, до спроб поєднати ліричне та епічне, поетичні та прозові начала. Результатом таких експериментів було остаточне утвердження в системі жанрів української літератури поезій у прозі».[17]
  — К. Миц
  •  

Письменниця відчула голос свого оточення і в художній формі переказала його зміст, – в цьому найбільша її цінність в історії літератури[18]!
  — Володимир Покальчук
  •  

У своїх чудових символах висловила вона всі жалі української інтеліґенції 80-их років, усі ті викохані мрії, глибоко заховані під тяжким гнетом московському режиму. Скромна поетка стала у своїй символічний поезії правдивою виразницею настрою сучасного їй українського громадянства.[19]! — Прага, травень 1931 р.
  — Софія Русова

Примітки

ред.
  1. ↑ Дніпрова Чайка. Твори / впоряд. Килимник О. В., 1960, с. 181
  2. ↑ а б З непокритою головою, 2014, с. 117
  3. ↑ а б в З непокритою головою, 2014, с. 109
  4. ↑ Дніпрова Чайка. Твори, т.1, 1919
  5. ↑ wikisource.org
  6. ↑ Чари ночі, 2015, с. 86-87
  7. ↑ Дніпрова Чайка. Твори / впоряд. Килимник О. В., 1960, с. 211
  8. ↑ Дніпрова Чайка. Твори / впоряд. Килимник О. В., 1960, с. 163
  9. ↑ Дніпрова Чайка. Твори / впоряд. Килимник О. В., 1960, с. 209
  10. ↑ Дніпрова Чайка. Твори, т.1, 1919, с. 40
  11. ↑ wikisource.org
  12. ↑ Дніпрова Чайка. Твори / впоряд. Килимник О. В., 1960, с. 58
  13. ↑ Анатолій Крат. Херсонські сторінки життєпису Дніпрової Чайки. library.kherson.ua
  14. ↑ Дніпрова Чайка. Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 449 – 465
  15. ↑ а б в Дніпрова Чайка. Твори, т.2, 1919, с. 190
  16. ↑ Луговий О. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи / О. Луговий. – Київ: Дніпро, 1994. – С. 211
  17. ↑ Миц К. Жанрові трансформації в українській історичній прозі XIX – початку XX століття / К. Миц // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011. – № 24. – Ч. II. – С. 112 – 119.
  18. ↑ Покальчук В. Дніпрова Чайка / В. Покальчук // Життя й революція. – 1927. – № 7-8. – С. 122 – 130.
  19. ↑ wikisource.orgСофія Русова. Наші визначні жінки. 1934

Джерела

ред.
  • Дніпрова Чайка. Твори (у 2 тт.). — Київ: Дзвін, 1919. — 424 с. — ISBN 978-966-97403-4-2
  • Дніпрова Чайка Твори / Вступ. ст., впоряд., підгот. текстів та прим. О. В. Килимника.. — Київ: ДВХЛ, 1960. — 512 с.
  • З непокритою головою. Українська жіноча проза / Передмова, упорядковання В. Агеєвої. — Київ: КОМОРА, 2014. — 424 с. — ISBN 978-966-97403-4-2
  • Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3
Отримано з https://uk.wikiquote.org/w/index.php?title=Дніпрова_Чайка&oldid=143329