Діти Дюни (роман)

«Діти Дюни» (англ. Children of Dune) — науково-фантастичний роман Френка Герберта 1976 року, продовження роману «Месія Дюни». Спочатку публікувався частинами в журналі «Analog Science Fiction and Fact», а пізніше того ж року виданий як книга.

Події книги зосереджені на дітях Пола Муад'Діба, його синові Лето II та доньці Ганімі. Після добровільного вигнання Муад'Діба діти ще замалі, аби претендувати на престол, разом з тим не по-дитячому мудрі. Поки за них править регент, вороги Муад'Діба прагнуть згубити дітей.

Роман був номінований на премію Г'юго як найкращий роман у 1977 році.

ЦитатиРедагувати

  •  

Даю тобі хамелеона пустелі, вміння якого злитися з тлом скаже тобі все, що ти мусиш знати про корені екології та основи особистої ідентичності.

  — Книга діатриб із Хроніки Гайта
  •  

Всесвіт належить Богові. Вони єдині, цілісність, на тлі якої розрізняються всі поділи. Мунулі життя, навіть свідоме й розумне, яке ми називаємо чутливим, лише незначною мірою зберігає довільну частку цієї цілісності.

  — З Коментарів К.Е.П (Комісії екуменічних перекладачів)
  •  

У призначеній для загалу історії існують ілюзії, які мусить підтримувати панівна релігія: злі люди ніколи не досягають успіху; лише хоробрі заслуговують нагороди; чесність — найкраща політика; вчинки промоляють голосніше, ніж слова; доброчесніть завжди тріумфує; добрий вчинок є сам собі нагородою; кожного лихого чоловіка можна виправити; релігійні талісмани обороняють людину від одержимості демоном; лише жінки розуміють древні містерії; багатії приречені на нещастя.

  — З підручного керівництва: Міссіонарія Протектіва
  •  

Витончена людина може стати примітивною. Насправді це означає, що змінюється спосіб людського життя. Старі цінності змінюються, пов'язавшись із кврєвидом, його рослинами й тваринами. Це нове існування вимагає практичного значння про ті численні, пов'язані між собою події, які зазвичай називають природою. Це іимагає поваги для сили інерції в таких природних системах. Коли людина здобуває це практичне знання і цю повагу, то це зветься «примітивним існуванням». Очевидно, зворотнє теж правильне: примітивні можуть ставати витонченими, але не без страшних психологічних ушкоджень.

  — «Коментар Лето» за Харк аль-Адою
  •  

Жорстокість розпізнається як жертвою, так і злочинцем — всіма, хто про це довідується, хай навіть здалеку. Жорстокість не має виправдань чи пом'якшувальних аргументів. Жорстокість ніколи не врівнуважує і не виправляє минулого. Жорстокість лише озброює майбутнє більшою жорстокістю. Вона сама себе увіковічує: це варварська форма інцесту. Той, хто чинить жорстокість, чинить також майбутні жорстокості, породжені нею.

  — Апокриф Муад'Діба
  •  

Добре правління ніколи не залежить від права, а лише від особистих рис правителів. Урядовий механізм завжди підпорядковується волі тих, хто ним керує. Тому найважливішим елементом правління є методика добору лідерів.

  — Закон і правління за підручним керівництвом Гільдії
  •  

Ось у чому помилка влади: вона врешті-решт є ефективною лише в абсолютному та обмеженому Всесвіті. Але базисним уроком нашого релятивістського Всесвіту є те, що речі змінюються. Кожна сила рано чи пізно стикається з більною силою. Пол Муад'Діб виклав цей урок сардаукарам на Арракінській рівнині. Його потомки ще мусять засвоїти цей урок.

  — Проповідник в Арракіні
  •  

Всесвіт просто є. Це єдиний спосіб, завдяки якому фейдакін може його побачити, залишившись господарем своїх чуттів. Всесвіт не погрожує і не обіцяє. Він підтримує речі, непідвладні нашому контролю: падіння метеорита, вибух меланжевої маси, старіння та вмирання. Такими є реалії нашого Всесвіту — і слід приймати їх такими, хай що б ми до них почували. Ми не можемо змагатися з реаліями словами. Вони приходять до вас на свій власний безсловесний лад, і тоді, тоді ви зрозумієте, що означає «життя і смерть». Зрозумівши це, сповнитеся радістю.

  — Муад'Діб до своїх фейдакінів
  •  

Коли я слабший за тебе, то прошу в тебе свободи, бо це збігається з твоїми засадами; коли ж сильніший за тебе, то відбираю в тебе свободу, бо це збігається з моїми засадами.

  — Слова древнього філософа (приписані Харк аль-Адою якомусь Луї Вейо)
  •  

Фримен помирає, коли він надто довго перебуває поза пустелею; ми називаємо це «водяною хворобою».

  — Стілґар, Коментарі
  •  

Уряди, якщо вони утримуються дастатньо тривалий час, завжди наближаються до аристократичних форм. Жоден уряд в історії не зміг відхилитися від цієї схеми. Разом із розвитком аристократизму уряд що далі, то більше наближається до діяльності в інтересах тільки панівного класу, — байдуже, чи це спадкова монархія, олігархат, фінансова імперія або ж міцно вкорінена бюрократія.

  — Політика, як повторюваний феномен: навчальний посібник Бене Ґессерит
  •  

Але я розумію, що люди не можуть витримати надміру дійсності. Життя більшості, — це втеча від себе самих. Більшість віддає перевагу правді кюнюшні. Всуваєте голову в стійло та вдоволено плямкаєте, доки не помрете. Інші використають вас у своїх цілях. Ви так і не вийшли з конюшні, щоб звести голову й стати своїм власним створінням.

  — Проповідник
  •  

Існувати — це означає стояти поза чимось, вирізнятися від тла! Ви не мислете й не існуєте, аж доки не зважитеся ризикнути навіть власним психічним здоров'ям заради судження про ваше існування.

  — Проповідник
  •  

Однобокий погляд на наш Всесвіт каже, що не слід сягати далеко, намагаючись розгледіти проблеми. Такі проблеми можуть і не настати. Стережись натомість вовка у власній огорожі. Ворожі війська, вишикувані поза нею, можуть взагалі не існувати.

  — Книга Азхара; Шарма 1:4

ДжерелаРедагувати

  • Френк Герберт. Діти Дюни: роман. Переклад з англійської: Н. Михайловської — Харків: КСД, 2022, — 464 стор. ISBN 978-617-12-7665-9