Земля (фільм, 1930)

«Земля» — українсько-російський радянський художній німий фільм. Третій фільм української трилогії Олександра Довженка: («Звенигора», «Арсенал», «Земля»).

Довженко на зйомках фільму, 1932

Цей термін має також інші значення. Див. Земля (значення)

Цитати про фільм

	Коли побачиш цей фільм, то відпадає можливість говорити про розподіл фільмів на документальні та ігрові, тому що глядач мимохіть відчуває документальність «Землі». Цей фільм є найвизначніший витвір так радянської, як і європейської кінематографії. Я сподіваюся, що мої слова не бринять фальшиво й надто галасливо, бо я виголошую їх з глибини свого почуття. — Кіно. 1930. №6(78). Березень. С. 14
	— Йорис Івенс

	Людська смерть у «Землі» ніколи не зображається як унікальне або поодиноке явище, ізольоване від самої Землі. Це завжди частина темпоральності, у якій символічне та фізіологічне становлять неподільну єдність. — Зі статті «Антропоцентризм та його критика в «Землі» (1930) Олександра Довженка»
	— Юрій Бойко

	На перший погляд, фільм демонструє всі риси антропоцентричного й ідеологічно-заангажованого радянського кіно свого часу. Сюжетна лінія вибудувана на ідеологічно зумовлених уявленнях про прогресивний рух селянства до колективізму й загострення класової боротьби між «куркулем» та селянами. Головного героя, Василя, можемо розглядати як представника нової «радянської людини», що протистоїть партикулярності та «приземленості» селянства, жертвуючи життя за ідеали нового комуністичного майбутнього. Цією оптикою послуговується перша хвиля радянської рецепції фільму, згідно з якою «Земля» демонструє «невичерпні родючі можливості, що прагнуть розумної руки — нового господаря. — Зі статті «Антропоцентризм та його критика в «Землі» (1930) Олександра Довженка»
	— Юрій Бойко

	Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки, працює, плодиться, оре-сіє, годує хлібом світ, співає, сміється, плаче, помирає — тихо, немовби в озері. Зате вже як скоїться щось, то вже таке, що й не вигадаєш, i в сні не виспиться, i ніде в світі не натрапиш, i не збагнеш відразу — що воно, звідки, чому й до чого. Довго потім гудуть — не вгавають балачки очевидців, спогади свідків, перекази старих брехунів, i вже не добрать тоді — так воно було чи не так i чи було справді, чи тільки примарилось Архипові Білоконю. Ні, не примарилось. Прийшло воно i є. Нова сила речей постала з революційного ладу з такою незаперечністю, як світ постає з світу. — «Земля», 1930-1952
	— Олександр Довженко

	Уже сама назва Довженкового фільму недвозначно промовляє про його достеменний сенс. Довженкові йдеться не стільки про звеличення радянської міфології, як про ілюстрацію Землі з її власною динамікою, ритмом та часовістю, у яку вплетені і до якої прив‘язані буденні клопоти людей, які живуть та працюють на ній. Земля – це не просто художній образ або романтичний ідеал, але осоновний структурний елемент усієї картини, її субʼєкт. Смерть, з якої починається і якою закінчується «Земля», не є «драматичною» в сучасному сенсі слова, а, скоріше, актуалізує глибинний звʼязок із давньогрецьким поняттям «драма» (δρα̂μα) як ‘звершення’ або ‘дія’. Таке звершення в поетиці Довженка ніколи не є остаточним й, натомість, знаменує перехід до нового: поруч з помираючим дідом Семеном граються безтурботні діти; під час похорону Василя його мати народжує нову дитину. — Зі статті «Антропоцентризм та його критика в «Землі» (1930) Олександра Довженка»
	— Юрій Бойко

	У фільмі кадри людей регулярно супроводжуються кадрами рослин та інших істот: парубки та воли, натовп та коні або ж знамениті вступні зображення дівчини та соняха. Довженко не просто естетизує Землю, він виходить за межі християнської, старозавітної настанови про землю як таку, що створена Богом для людини, і вказує на творче начало в ній самій. Саме тому можна говорити про пантеїстичне ототожнення Бога та Природи, якою просякнута вся поетика «Землі». В образах фільму простежуються уявлення про природні сили, або natura naturans – природу, що сама продукує іманентну реальність, частиною якої є людина. — Зі статті «Антропоцентризм та його критика в «Землі» (1930) Олександра Довженка»
	— Юрій Бойко

	Фільм «Земля» — свіжий, молодий: у ньому відчувається та сила, молодість, темперамент, що їх доклав Довженко в свою роботу. — Кіно. 1930. №6(78). Березень. С. 14
	— Йорис Івенс

	Як кінематографіст, я мушу сказати, що кінематографісти всього світу мають радіти з того, що цей фільм створено. Не лише пролетаріат Радянського Союзу, а пролетаріат всього світу вітатиме появ нього фільму й братиме в нього свіжі сили для своєї боротьби. Це пояснюється тим, що в «Землі» досягнуто абсолютної гармонії між формою й змістом, а, оскільки існує ця гармонія, фільм буде зрозумілий для найширших мас. За найбільшу заслугу тов. Довженка я вважаю те, що він зробив цю річ у широко інтернаціональному масштабі. Її зрозуміють абсолютно всі. — Кіно. 1930. №6(78). Березень. С. 14
	— Йорис Івенс

Джерела

• Перше десятиліття кінематографічної творчості Олександра Довженка. Упоряд. В.Н. Миславський.. — Харків: Дім Реклами, 2019. — 528 с. — ISBN 978-966-2149-70-8