Зубар Наталія Володимирівна

українська фізикиня, IT-фахівчиня, громадська діячка, правозахисниця, журналістка, редакторка та аналітикиня і фахівчиня з інформаційної б

З́убар Ната́лія Володи́мирівна (народилась 25 січня 1965 року, Київ) — українська фізикиня, IT-фахівчиня, громадська діячка, правозахисниця, журналістка, фахівчиня з інформаційної безпеки, медіаграмотності та протидії інформаційній війні проти України. Редакторка та системна адміністраторка сайту «Майдан».

Зубар Наталія Володимирівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про інформаційну війну рф проти України

ред.
  •  

Яка мета взагалі інформаційної війни, а, зокрема, російської? Це – посіяти страх, сумніви і невпевненість. Це – термін із американської теорії психологічних операцій. Як не дивно, першою метою, першою ціллю російської інформаційної війни є російські громадяни. Не Україна, не Європа, а саме – російські громадяни. Це – не тільки наша оцінка, це – оцінка російських опозиціонерів, з якими ми працюємо, які є нашими партнерами. Статистика показує, що середній російський громадянин проводить чотири години на добу біля телевізора. Він не обов’язково його дивиться. Від приходить додому, включає телевізор і його слухає.[1]

  •  

І що робить з людьми російське телебачення? Це – емоційне програмування. Програмують людей на постійну тривожність, на відчуття «свій-чужий», повільно вилучаючи людину із спілкування з іншими людьми. У неї просто забирається свобода вибору в широкому плані, у неї вибір тільки один – включити або виключити телевізор, але оскільки це діє приблизно як наркотик, то потреби виключити телевізор нема. Створюється враження, що немає реальності поза телебаченням. Ну і популярні в Росії слова «кругом одни враги» набувають зараз абсолютно іншого значення. Якщо ви слідкуєте за російськими новинами, то у них в друзях залишилася хіба що Північна Корея і пара диктаторських режимів.[1]

  •  

Ось анекдотичний приклад, над яким сміялись в Україні, а насправді страшний: не російському телебаченні був такий сюжет. Нібито в Запоріжжі шкільна вчителька сказала дітям убивати снігурів, тому що вони кольору російського прапора, а синичок, бо вони жовто-блакитні, треба навпаки – годувати. Звичайно, це повна маячня, але нажаль, в Росії цьому вірять![1]

  •  

Але – саме головне, це має бути донесено до всіх в Європі, що російські медіа – це не джерело новин про Україну. Якщо з якихось причин люди не довіряють новинам з України, які продукуються українськими медіа, краще хай споживають польські, англійські, які завгодно – тільки не російські – бо вони є зацікавлена сторона, вони не можуть подавати об’єктивну інформацію.[1]

  •  

Вимкнення аналітичного мислення – це те, проти чого працюють російські медіа, бо їх мета змусити людей не аналізувати інформацію взагалі. Таким чином, відірвана від зомбоящика людина повертається до власних проблем. Бо одна із цілей пропаганди – щоб людина перестала думати про прості проблеми. Ну і, безумовно, це стабілізує в людини емоційний стан.[1]

  •  

Дезінформація вкидається через соціальні мережі та спеціально створені для цього сайти. Нажаль, багато дезінформації ретранслюється іншими, навіть професійними ЗМІ. Найбільш серйозні приклади - новина про обмеження готівкового обігу гривні національним банком та новина про те, що на самміт ОБСЄ не приїде більшість з запланованих учасників.[2]

  •  

Дефрагментація медійного простору та відсутність свободи слова в багатьох регіонах України призвела до того, що люди формують у себе спотворену уяву про дійсність в інших регіонах країни.[2]

  •  

Відбувається істеризація громадян шляхом розповсюдження емоційно зафарбованої недостовірної, не перевіреної або навіяної чи інспірованої (політичними вподобаннями власників або журналістів) інформацією. Журналісти підміняють інформування про події своїми враженнями.[2]

  •  

Державна російська пропагандистська машина систематично використовує когнітивні упередження для просування штучних соціальних норм в Україні, Європі та скрізь, куди вони можуть досягнути. Когнітивні викривлення, найбільше використовувані в інформаційній війні, пов’язані з перевантаженням інформацією (information overload), коли забагато інформації створює проблеми з ефективністю розуміння проблем або ухвалення рішень. Перевантаження інформації призводить до того, що люди активно і агресивно фільтрують інформацію.[3]

Цитати про Донбас

ред.
  •  

Я знаю багато молодих людей з Донбасу, які ще до війни і тим більше зараз думають про те, чим можуть стати, скажімо, терикони покинутих шахт. І з них зробити, наприклад, якісь атракціони для катання на лижах.[4]

  •  

На мою думку, найбільша ефективність із вкладених грошей була б у плануванні майбутнього. Тобто, в абсолютно що завгодно, щоб людям, які живуть на Донбасі, показало перспективу. [4]

  •  

Великі заводи, взагалі великі підприємства – це те, що буде зникати в світі, в цивілізованих країнах. Ми не можемо повернутися в минуле. Майбутнє – це невеликі підприємства, це сімейні фірми, родинні фірми або кооперативи, або конгломерати фірм. І тому я швидше думаю, що треба вчити цих людей підприємництву, які там живуть. [4]

Цитати про Слобожанщину

ред.
  •  

Я сама з Харкова. І я працюю в тому регіоні тільки тому, що я розумію, що це – безпека Харкова. Що якщо щось там станеться, то наступна серія – це Харків. Це – колективна безпека України. Це – колективна безпека Європи.[4]

  •  

Слобожанщина – територія дуже багатоетнічна, багатоконфесійна, багатокультурна, і вона традиційно була диким полем або таким собі прохідним місцем, в якому комфортно почуваються і легко адаптуються дуже різні люди. Це відкрита спільнота – недаремно в її назві зберігся корінь «свобода». Цей початковий дух свободи, на мою думку, дуже зберігся тут.[5]

  •  

На Слобожанщині залишився дуже помітний вплив приватних промислових інвесторів ХІХ століття, які будували тут переробні і машинобудівні заводи. Це були люди з Європи – бельгійці, англійці, німці. Вони наймали і привозили сюди інженерів – в основному поляків та голландців. Ці інвестори залишили по собі не тільки підприємства, але й принесену ними технологічну культуру, яка була набагато вищою, ніж у тодішній Російській імперії. [5]

  •  

Якщо жителі Слобожанщини впораються з такою кількістю мігрантів – а це сотні тисяч людей – то, можливо, від цього постане нова якість політичної нації. Вона зараз формується, і її принципи утверджуються на абсолютно інших умовах, ніж це було б у Західній Україні або навіть Центральній. Мені здається, що те, що зараз відбувається на Слобожанщині, – це побудова реального, а не в лапках, мультикультуралізму, побудова нового типу політичної нації. [5]

Шкідливі поради з інформаційної безпеки

ред.
  •  

Ніколи не дивися на джерело інфи. В інеті не бреше ніхто, тому джерело неважливе, всі джерела - надійні.[6]

  •  

Ніколи не дивися на дату публікації, всі публікації в інеті створені хвилину тому і тому є актуальними![6]

  •  

Ніколи не перевіряй інформацію про людей. Якщо хтось пише про незнайому тобі людину, то він точно не бреше, тому треба сліпо вірити![6]

  •  

Ніколи не дивися відео, просто читай їх описи, інакше можна побачити щось, що буде не відповідати опису, а нащо тобі той гемор?[6]

  •  

Ніколи не клікай на лінки, які ти поширюєш, бо там може виявитися щось, що протирічить назві і фотці, а нащо тобі зайва інформація?[6]

  •  

Ніколи не задавай собі питання - нащо я поширюю це? Бо ж загальновідомо, що твої друзі не виживуть без цього репоста.[6]

  •  

Побачив новий тест, обов'язково пройди його і покажи всім друзям, щоби ФСБ мало інфу не тільки про тебе, а і про них.[6]

  •  

Всі матеріали з словами "ШОК! Сенсація! Це відео видаляють звідусіль! Що приховують від нас!" мають бути поширені негайно без прочитання, від цього поліпшується твоя карма і зарплата.[6]

  •  

Ніколи не читай допис, який ти коментуєш, ніщо так не вирізняє тебе з усіх коментаторів, як коментар не по темі.[6]

  •  

Найцікавіші, найдостовірніші та найкорисніші публікації водяться тільки в зоні *.ru та *.рф , а тільки правда - в зоні *.su (що розшифровується як Soviet Union, правда ж круто!).[6]

Примітки

ред.