Зубковська Оксана Володимирівна

Зубковська Оксана Володимирівна (нар. 15 липня 1981) — українська легкоатлетка, Заслужений майстер спорту України. Рекордсменка світу в стрибках у довжину серед спортсменів з вадами зору. П'ятиразова паралімпійська чемпіонка: 2008 року в Пекіні, 2012 — в Лондоні, 2016 — в Ріо-де-Жанейро, 2020 — в Токіо та 2024 — в Парижі. Шестиразова чемпіонка світу в стрибках у довжину серед паралімпійців: 2007 року в Бразилії, 2011 в Туреччині, 2013 року у Франції, 2015, 2017 та 2019. Срібна призерка з бігу на 100 м чемпіонату світу серед паралімпійців 2011 року в Туреччині.

Оксана Зубковська

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

В моїй родині немає спортсменів. Ба більше, ніхто з рідних ніколи не пропагував тренування, не віддавав мене в спортивну секцію. Навпаки, мене навіть від фізкультури звільнили через проблеми з зором. Я була рухливою дівчинкою, жила в маленькому містечку Мена Чернігівської області. Тож мала нешироке коло інтересів – ходити в школу та поратися на городі. Спорт став для мене своєрідною віддушиною – це вихід емоцій та енергії і водночас нагода спілкуватися з однолітками. У нас у школі на той час було дві секції – легка атлетика та вільна боротьба. На вільну боротьбу, зрозуміло, ніяк, тож я пішла на легку атлетику.

У моєму житті є багато моментів, які я долаю попри труднощі. Це дуже дивує моїх рідних, друзів, медиків. Адже я роблю речі, не притаманні людям. Наприклад, за три дні до змагань на «Паралімпіаді» — 2020, я порвала м’яз на нозі. Я не могла ані ходити, ані рухати кінцівкою. Але в потрібний момент я встала, пішла і виграла «золото». Після цього я зрозуміла, що людське тіло здатне на дивовижні речі. Більш вражаючі, аніж ми думаємо. Тож, я хочу надихнути людей і нагадати, що не треба жаліти себе. Якщо ви думаєте, що ви ні на що не здатні, повірте, це не так. Це говорить ваш розум, ваш страх. Маючи мету, ви можете досягти всього, чого забажаєте. І все, що для цього потрібно, у вас вже є. Адже у вас є ви! Варто лише повірити у власні сили, повірити у себе так, як ніколи раніше.

У шкільному віці, коли я почала займатися легкою атлетикою, я приховувала те, що погано бачу. Я не хотіла, щоб мене жаліли й давали менше навантаження. Мені дуже хотілося бути як усі, і в мене була конкретна ціль — стати олімпійською чемпіонкою.

Про участь у Паралімпіаді-2024 у Парижі

Для мене це також неочікувано, бо в Токіо я сильно травмувалася. Думала, вже не вийду стрибати. Але від початку повномасштабного вторгнення мені хотілося представляти Україну, підтримувати наших героїв хоча б емоційно. Ця перемога — для українців. — Про п'яте «золото» Паралімпійських ігор у кар'єрі

Дуже люблю стрибати в довжину — це дуже технічний вид спорту. Хотілося радувати глядача, якось піднімати цим настрій. Звісно, цю нагороду я присвячую нашим військовим, хлопцям і дівчатам. Дуже вдячна, що живу в нашій країні, що мала нагоду підготуватися до цих змагань саме в Україні. Велика подяка, ця медаль — саме для вас.

Я дуже щаслива. Дуже приємно бути саме на цих змаганнях — проводяться в дуже шикарній обстановці, всі підтримують. Коли виходиш і на тобі написано «Україна», всі встають та аплодують. Емоції — на найвищому рівні. — Про перші емоції після перемоги