Зіновіїв Климентій

Климентій Зіновіїв (також Климентій Зиновіїв син, Климентій Трясця; середина XVII ст. — після 1717) — давньоукраїнський письменник, священик, один з перших етнографів. Співець, мандрівник, представник давньої української літератури.

Зіновіїв Климентій

Стаття у Вікіпедії

Цитати

З рукописного збірника 2-ї пол. XVII ст.

А коли безчесних ти звичаїв набрався Між невірними людьми жив і розживався, Мову стративши свою, звикся з їхнім ділом — Осквернився навіки і душею, й тілом.

Потішають молодих дзеркала принадні.

Як коли не загляда в чарку без потреби, То достаньо хліба той матиме у себе.

Це допоки Бог трима, лікар допоможе, А настав кінець, ніхто врятувать не зможе.

На лікованім коні їздять небагато.

Ліпше, Боже, не віддай в лікарськії руки, Щоб до того не зазнать більшої докуки.

Як ремесла свойого повсюдно доглядати, То небеса такому в труді почнуть сприяти.

В багатьох гріхах жінки винними бувають — Вічних благ чоловіків, ваблячи, збавляють.

Хтиві лестощі жінок гірші від трутизни.

Як тверезому, мовляв, добре з п'яним жити, То можливо і свині з вовком подружити... Тож тверезий і п'яний не живуть у згоді, Споконвіку правду цю кажуть у народі.

Що в тверезого, мовляв, на умі зосталось, Те у п’яного уже з язика зірвалось.

Так на світі повелось: козацькому роду Не бувало і нема, кажуть, переводу.

Запаси жодною мірою не шкодять.

Отакого трударя кожен вихваляє, Хто в роботі поспіша, а не зволікає.

Подобає отакий дати совіт вам,  Що не треба ні у чім вірити жінкам.

Правда й те: жона жоні не в одне буває В тому часі, що минув, і який триває.

Від жінок буває сум і гріха вина.

Через жінку не один мусив погибати Чоловік, що дав себе їй у руки взяти.

Кажуть: і залізо ліпш у воді варити, Ніж личину песю ту — злую жінку вчити.

Щирої любові там майже не буває, Де шкідливая когось ревність переймає.

Бо ж чи добре, як житло в пущі будувати?

А якщо колись, бува, жінка й согрішила, То худоби мужеві, мабуть, не згубила?

То недобре: муж старий, молода дружина, Бо незгода в них важка піде, неупинна.

Коли ж буде юний муж, а жона старіша, Там картина теж сумна й не буває ліпша.

Вже ніколи і добра в домі не прибуде, Як нерівня жити там між собою буде.

Як поваги навзаєм мати не зуміють, З двору муж, а чи жона, утікать воліють, І ніякого добра не зазнають в хаті, Хоч народять і дітей; хоч на все багаті.

Богобійная жона полюбити може Святобливого, тоді і життя в них гоже.

Як не любляться, бува, годі понуждати.

Є аж надто на землі всюди отакого: Мужа кидає жона і шука другого.

Перед доньками, батьки, в тім не согрішайте: Як за когось не хотять, силою не пхайте.

Неуважних і мужів на землі багато, Що не хочуть чесних жон добре шанувати.

Можна й словом научить, як ласкаво мовить.

Поєднав же вас Господь, тож живіть, кохайте І турбацій без пуття зайвих не вчиняйте.

Це коли жона лиха — мусиш нахиляти, Але з доброю тобі в шані б пробувати.

• Нерозважливо батьки вельми учиняють,

Як одружувать дітей силоміць бажають.

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7