Крадійка книжок

«Крад́ійка книж́ок» (англ. «The Book Thief») — роман австралійського письменника Маркуса Зузака, написаний 2005 року. Екранізований 2013 року Браяном Персивалем. Українською видано 2015 року видавництвом «Клуб сімейного дозвілля».

Цитати

• Непокидання — вияв довіри і любові, який часто розпізнають діти.
• Гадаю, що люди полюбляють споглядати невеликі руйнації.
• Велике вміння людини – це здатність рости.
• Але ми не завжди отримуємо те, чого хочемо. Особливо у нацистській Німеччині.
• Життя - це життя. А розплата за нього - провина і сором.
• Гарно пахне тільки своя сеча.
• Життя – не більше, ніж жарт, безкінечна послідовність забитих голів, бешкетних витівок і незмінного репертуару безглуздих балачок.
• Ми довіряємо тільки тим, кому треба.
• Страшні сни з’являлися, як завжди, ніби найкращий гравець команди-суперника, про якого подейкують, що він зазнав травми чи захворів, - але ось він, розминається з усіма, готовий вийти на поле. Або як потяг, що за розкладом прибуває на нічний перон, тягнучи за собою мотузку зі спогадами. Все тягне і тягне. Весь час незграбно підкидає.
• Яке велике зло – дозволити комусь жити.
• З іншого боку, ви ж людина, і самозакоханість вам теж знайома.
• Пригоршні замерзлої води будь-кого примусять усміхнутися, але не зможуть примусити забути.
• Вміння зачаровують.
• Чи можливо вкрасти щастя? Чи це ще один облудний людський фокус?.
• ...є речі, важливіші за дріб'язкові суперечки.
• ... ворог не сидить за пагорбом чи в якомусь іншому місці. Він усюди.
• Зламана нога – чим не привід для свята?.
• Вкрасти те, що втебе забрали.
• Без своїх слів фюрер нічого не вартий.
• …однак буде і кара, і біль, а також щастя. Он воно як – писати.
• Вони завжди так роблять - найкращі душі. Підіймаються мені (смерті) назустріч і кажуть:«Я знаю, хто ти, і я готовий...» Такі душі завжди легші, тому що більшу частину вони вже віддали. Більшість із них вже знайшли свій шлях в інші місця.
• Зазвичай цікавість приводить до того, що стаєш свідком страшного людського лементу.
• Мене дивує, на що здатні люди, навіть тоді, коли їхніми обличчями збігають струмочки, а вони заточуються, кашляють, але йдуть далі, шукають і знаходять.
• Когось рятуєте. І приносите йому смерть.

	Єдине, що гірше за хлопця, який тебе ненавидить – хлопець, який тебе любить. — Частина 1
	The only thing worse than a boy who hates you - a boy who loves you.

	Значно постіше бути на межі чогось, ніж бути там насправді. — Частина 2
	It's a lot easier [...] to be on thhe verge of something than to actually be it.

	Це ж усього лише війна. Я вже пережив одну. — Частина 8
	It's just a war, you know. I've survived one before

	Це була нація із вирощеними, як на фермі, думками. — Частина 8
	It was a nation of farmed thougts

Про книги

Лізель перепросила: — Вибачте. Мені не слід було питати… — Вона залишила речення помирати власною смертю. Лізель боролася з двома велетенськими словами, що сиділи у неї на плечах....

Скількох книжок вона торкнулася? Скільки з них вона відчула?

• Мерова дружина, як завжди, дивилася перед собою. Обличчя — чистий аркуш.
• Претензії влади до цієї книжки були очевидними. Головний герой — єврей, і його описували вельми позитивно. Таке не можна пробачити.
• Поцупити книжку – це, у якомусь хворобливому сенсі, фактично те саме, що заслужити її.
• Жаль, що не можна їсти книжки.

Про війну

• Він покінчив з життям через бажання жити.
• Дивні вони, ті війни.
• Війна - найкращий друг смерті .
• Війна таки розмила границі логіки і забобонів.
• У нацистській Німеччині не видавали карток покарання, але кожен мав отримати своє. Для когось це смерть на війні в чужій країні. Для інших - злидні і провина, коли війна закінчиться і по всій Європі проведуть шість мільйонів відкриттів.
• …війна – це смерть, але земля завжди вислизає з-під ніг тоді, коли вона забирає тих, хто жив і дихав поряд.
• Краде армія. Як вони вкрали твого тата і мого.

Про німців

• Скидається на те, що вони дуже люблять свиней.
• Німці любили палити. Крамниці, синагоги, рейхстаги, будинки, особисті речі, вони любили палити вбитих людей і, звісно ж, книжки .
• Німецькі діти вишукували загублені монети, а німецькі євреї пильнували, щоб їх не спіймали.
• Хотіти більше - це законне право усіх німців.
• Німці у підвалах викликали жалість, але у них, принаймні, був шанс. Підвал - не душова. Їх ніхто туди не заганяв. Для них життя було ще досяжним.
• Мабуть, багато німців бачили наближення своєї кари, але тільки одиниці приймали її з радістю.

Про Голокост та євреїв

• У темряві єврей не такий примітний.
• Кажуть, у ті дні євреї радше терпіли усі кривди. Краще тихенько стерпіти образу і своїми силами знову здобути собі краще життя. Очевидно, не всі євреї однакові.

Він не скаржився. Яке він мав право? Він пояснив, що його виховали євреєм, в його жилах текла єврейська кров, але зараз, як ніколи, єврейство — це тавро, згубна ознака найгіршого невезіння.

• Труп єврея - неабияка проблема.
• У вашому випадку мертвий єврей такий же небезпечний, як і живий. А може навіть небезпечніший.
• Лізель спостерігала за євреями і розуміла, що вони - найнещасніші душі.
• Його (фюрера) жага розпалювати війни анітрохи не згасла, він не відступив від своїх намірів покарати і винищити єврейську чуму.

Про Лізель

• Кольором її волосся майже не відрізнялося від білявого німецького сорту, але в неї були небезпечні очі. Темно-карі. На той час у Німеччині вам не хотілося б мати карих очей.

• Діти іноді бувають набагато мудрішими за хвалькуватих і нудних дорослих.

• З такою усмішкою, як у тебе, - сказав він (Ганс Губерман), - не потрібні очі.

• Що стосується малярства, то, мабуть, для Лізель найцікавішим було змішування кольорів.

• Це моє серце втомилося. Тринадцятирічне серце не має так почуватися.

• А дівчинка читала, бо саме для цього вона сюди прийшла, і було добре бодай чимось стати у пригоді там, де випали сніги Сталінграда.

• З неабияким смутком вона усвідомила, що її братику завжди буде шість.

Про Ганса Губерманна

• Коли він увімкнув світло в маленькій бездушній умивальні, Лізель помітила, які в її прийомного тата незвичні очі. Вони були зроблені з доброти і срібла. М’якого срібла, що плавиться. Побачивши його очі, Лізель зрозуміла, що Ганс Губерманн має неабияку цінність.
• Чи не єдиним плюсом кошмарів було те, що до її кімнати приходив Ганс Губерманн, новий тато, щоб заспокоїти її, щоб подарувати свою любов.
• Йому або дуже щастило, або він не заслуговував на смерть, або ж у нього була вагома причина, щоб залишитись живим.

• Краще вже залишити фарбу, - казав Ганс, - але не забути про музики.

• Тобі пощастило, що ти мені подобаєшся, Губерманне. Тобі пощастило, що ти славний чолов'яга і не скупився на цигарки (Борис Шиппер про Ганса).

• Тато – акордеоніст – і Небесна вулиця. Одне не може існувати без іншого, тому що для Лізель обоє були домом. Так, ось чим був для неї (Лізель) Ганс Губерманн.

	Іноді я думаю, що мій тато – акордеон. Коли він дивиться на мене і усміхається мені, і дихає, я чую ноти. — Частина 10
	Sometimes I think my papa is an accordion. When he lloks t me nd smiles and breathes, I hear te notes.

Про Розу Губерманн

Вона мала унікальне вміння дратувати майже всіх, кого зустрічала. Але вона направду любила Лізель Мемінґер. Просто якось дивно виявляла свої почуття. Як-от, лупцювала її дерев’яною ложкою і кидалася словами — поперемінно, з різною частотою.

Від оповідача - Смерті

• Люди помічають колір дня лише на світанку і при заході сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують міріади відтінків та інтонацій. Навіть одна година може містити в собі тисячі різних кольорів.

Інколи я приходжу занадто рано. Я поспішаю, і деякі люди тримаються за життя довше, ніж мали б.

• Питання в тому, якою барвою буде зафарбовано усе навколо, коли я прийду по вас. Яким буде небо?.

• ...ви і ваше земне існування маєте значення.

• Я не ношу серп чи косу. Чорний балахон з каптуром я надягаю лише тоді, коли холодно. І моє обличчя не має тих черепоподібних рис, які вам так подобається на мене чіпляти. Хочете знати, який мій справжній вигляд? Я вам підкажу. Пошукайте собі дзеркало, а я тим часом продовжу.

• Кажуть, що війна - найкращий друг смерті, але мушу висловити іншу точку зору. Для мене війна - ніби новий начальник, який вимагає неможливого. Він стоїть за плечима і без упину повторяє те саме: «Виконуй, виконуй» .

• Але розуміти – це не твоя робота. – Я сам собі відповідаю. Бог ніколи нічого не каже. Думаєте, Він не відповідає лише вам?.

• …я не можу дозволити собі такої розкоші – насолоджуватися втомою. Я мушу працювати, і, хоча цього не скажеш про всіх людей, для більшості так воно ї є – смерть нікого не чекає, а якщо й чекає, то зазвичай недовго.

	Чомусь перед смертю люди завжди ставлять запитання, на які вже знають відповідь. Можливо тому, що хочуть померти, маючи рацію. — Частина 9
	For some reason, dying men always ask questions thhey know the answer to. Perhabs it's so they can die being right.

	Мабуть, не злукавлю, якщо скажу, що за всі роки Гітлерового правління ніхто не послужив йому так вірно, як я. У людей не таке серце, як у мене. Їхнє серце - лінія, моє - круг, і я нескінченно встигаю бувати в потрібному місці в потрібний час. Як наслідок, я завжди бачу в людях найкраще і найгірше. Я бачу їхню красу і їхню потворність і постійно дивуюся, як те й інше можуть поєднуватися. Та все ж таки у людей є одна річ, якій я заздрю. Людям, як би там не було, вистачає здорового глузду, щоб померти. — Частина 9
	It's probably fair to say that in all years of hitler's reign, no person was able to serve te Fürer as loyally as me. A human doesn't have a eart like mine. The human heart is a line, whereas my own is a circle, and I have the endless ability to be in the rigt place at the right time. The consequence of this is that I'm always finding humans at tier best and worst. I see their ugliness and their beauty, and I wonder how the same thing can be both. Still, they have one thing that I envy. Humans, if noting else, have te good sense of die.

Так, в цьому світі я бачив багато чого. Я присутній при найбільших катастрофах, а працюю на найгірших лиходіїв. Однак бувають й інші миті. Є безліч історій (лише жменька, як я вже казав раніше), які відволікають мене від роботи, так як і барви.

• Я хотів пояснити, що завжди переоцінюю та недооцінюю людей - і вкрай рідко просто оцінюю їх. Я хотів запитати її (Лізель), як та сама річ може бути водночас такою огидною і такою прекрасною, а слова та історії про це - такими нестерпними і такими величними.

• Мене (Смерть) переслідують люди.

	Іноді мене просто вбивають ті обставини, за яких гинуть люди. — Частина 9
	It kills me sometimes how people die.

Джерела

• Markus Zusak. The Book Thief. — Black Swan, 2005. — ISBN 9780552773898