Лесь Подерв'янський

український художник та письменник

Лесь Подерв'янський (справжнє ім'я: Олександр Сергійович Подерв'янський; нар. 1952) — український художник і автор сатиричних п'єс.

Лесь Подерв'янський
На фестивалі «День Незалежності з Махном» (2006)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Інтерв'ю

ред.
  • Парадокс України в тому, що її еліта завжди представляла її гіршу частину, хоча має бути навпаки…
    • Парадокс Украины в том, что ее элита всегда представляет ее худшую часть, хотя должно быть наоборот…[1]
  • Справжнє мистецтво — це кілька прошарків. Деякі бачать тільки те, що зверху лежить. Освічена людина сприймає все набагато глибше[2].
  • Український гумор був, є і буде, і його абсолютно неможливо втягнути в телевізор, через його очевидну «неформатність». Тому ящик живе за своїми дебільними законами, а живе українське слово — за своїми. І вони практично ніколи не перетинаються.
    • Украинский юмор был, есть и будет, и его совершенно невозможно втащить в телевизор, ввиду его очевидной «неформатности». Поэтому ящик живет по своим дебильным законам, а живое украинское народное слово — по своим. И они практически никогда не пересекаются.[3]
  •  

І коли зібралося дох*я, то вже тоді можна. Коли дох*я, то зразу видно. І тут можливий такий диспут. Один каже кум: вже зібралося дох*я. А другий каже: ні, ще трішечки не дох*я. Давай почекаємо[4]. — Так пояснив, що термін Майдан і "дох*я" треба внести в Конституцію.

  •  

Я вважаю, що жінки такі ж люди, як і ми. [5]. — Під час Львівського книжкового форуму 2015 Лесь Подрев’янський спілкувався з читачами та відповідав на їх запитання.

  • Ми живемо у лайні і робимо вигляд, що це — гладіолуси.

П'єси

ред.
  • Василь.
    Недосконалість світу заїбала
    І завела в ці нетрі нас с дружком:
    Ми не бажали більше брати участь
    У змаганні всіх тих недоносків,
    Що цілий день тільки і думають про те,
    Яким би робом їм залізти в телевізор,
    В маленьку цю коробочку
    Із сурлом чорнопиким,
    Що продукує цінності духовні,
    А сам, падлюка, зроблен із пластмаси,
    Яка до світу матер'яльного належить.
    З цим парадоксом заїбався я —
    Не хочу більше я дивитись на блядєй,
    На тлі яких опецькуватий недоумок
    Викручує фігури рітуальні
    Своєю сракою колгоспною, в перерві
    Між засіданням в парламенті.
    Там про духовність трохи попиздів —
    І знов біжить співати в телевізор.
    І шо за жизнь в людей, чому не міг
    Він всидіти на місці, у колгоспі?
    Він був би там завклубом, і дівчатам
    Співав би він про кропиву їбучу,
    Що нею був колись відпизджений в дитинстві,
    І з того часу він забуть її не може,
    Бо срака ще йому болить і досі…
    («Блєск і нищета підарасів»)
  • Валька. Мурзік, киць-киць-киць!..
    Голос Мурзіка з сіней. Я січас…
    («Казка про рєпку, або Хулі не ясно?»)
  • Гамлєт. Не можна мстить. Повинні ми любити всіх підорасів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них — народ, всі — богоносці.
    Привид (іронічно). То може ти і м'яса не їси?
    («Гамлєт, або Феномен датського кацапізму»)
  • Буратіно. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время.
    («Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!»)
  • Мальвіна (сама до себе). Курва. Вона устала — целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала… а я не устала! Сука голая!
    Красна Шапочка. Я нє голая, а обнажонная.
    («Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!»)
  • Учитель атеїзму.
         …Скорiш за все
    Ексгiбiцiонiст забрався на сосну.
    Дiвчаток недозрiлих наших хоче вiн
    Злякать з сосни зненацька видом хуя.
    («Павлік Морозов. Епічна трагедія»)
  • Савва Морозов.
    Пиздять, що ти пророк — пророчествуй, що знаєш,
    Або уйобуй, щось одне iз двух.
    Таких гандонiв часто бачив я,
    Що всiм пиздять: я — гуру, я — учитєль!
    Несiть менi усi по три рубля
    І мудростi вам дам я дохуя.
    А сам читать умiє по складам
    І голосно пердить в компан'ї дам.
    («Павлік Морозов. Епічна трагедія»)
  • Голос Магарича. А ти, курва, як ще кого-небудь пустиш — я тобі гланди через сраку вирву!
    Люда уходить, подзенькуючи [пустим] посудом.
    Голос Магарича. На чьом ми зупинились, господа?
    («Піздєц»)
  • Зоя Жорівна. Нервове посмикування білочки — це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу.
    («Цікаві досліди»)

Назар Сивуха. Ги! Самуїл. Може ти пророк Самуїл? Самуїл (просто). Да, я – пророк Самуїл. Альфред Юхимович. Ха! [Ото нєхуйово!] А ну пророкуй, шо з нами буде! Пророк Самуїл. А шо буде? Нічого не буде – Піздєц буде!!!


Як остопизділи менi мiстичнi блядi, 
Обвiшанi восточною хуйнею, 
Що перед тим як взяти хуя в рота
Повинні привести себе у резонанс 
З ефiром свiтовим.

Примітки

ред.