Маланюк Євген Филимонович

український письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Євге́н Филимо́нович Маланю́к (1897–1968) — український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик.

Маланюк Євген Филимонович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  • Наша регулярна армія становила 10% нації. Це завжди треба пам’ятати. А стратили ми близько 30% населення — в часі "м͟и͟р͟у͟".[1]
  • Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її — поети[2].
  • Можна смерть лиш смертю здолати,
Тільки в тім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб дати
В життєдавчому житі — Життя.
  • Мандельштам ще р. 1902 (на той час професор університету в Гельсінках) перший видав капітальну монографію про стиль Гоголя, в якій довів, що «мовою душі» письменника — була мова українська, що не тільки словництво, лексика й семантика, але й синтакса-складня цього письменника були українські і що писав він, сказати б, «перекладаючи»[3]...
  • Нація — це невсипуща внутрішня «боротьба» сил формотворчих і: ідеотворчих з інертною масою («більшістю») етносу.
  • Безкриле серце не окрилити.
  • Наша національна проблема — брак почуття ієрархії.
  • Поезія має ту властивість, що зникнути навіки не може: заакумульована в ній творча енергія не лише не гине, а й має здібність періодично відроджуватися.
  • Українській душі бракує почуття трагічного, незважаючи на всю об'єктивну трагічність української історії.
  • Демон Мистецтва вибачає кров, морд, навіть зраду, навіть розпусту, вибачає всі злочини, крім одного, — злочину фальшу, злочину проти музикальності, проти вищої мистецької краси.
  • Фальш смертельний у мистецтві.
Тільки вічністю міряти час.
Збагнеш…
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
  •  

Причиною шляхетного галицького месіанізму, причиною глибоко захованою, не всіма усвідомленою, є відчуття власної неперспективності без Києва, без «старокиївських покладів духу»[4].

Померли вороги.
Хто сам іздох,
Кого ми задавили,
А завтра – На Москву!
Вперед![5]
  • Ми взяли Київ, коловоротом
Відсутеніло пекельним криком.
Горбате сонце, кривавим ротом
Горіло в небі, сміялось риком.
Нездара чорна, лежала долі,
Хто сам іздох, кого давили,
В шаленім танці, скажені кулі
Од люті криком, од люті сили...
Вперед![5]
  • Ми взяли Київ, - під ліхтарями
Колише вітер вечірні хащі.
У чорній рамі, пекельній рамі,
Роздерте небо, роздерті пащі.
Ти, у кого і нерви - бандура,
В чиїм серці ридає раб,
Стань шулікою, вовком, буй-туром,
Тільки просто, просто - на Муром
Заграбоване граб![5]
  • Ти, що змиршавів у корості,
Вигноїв власне ім'я, Всю палючу отруту злості
На сусальне злото Кремля.
За набої в стінах Софії,
За криваву скруту Крут,
Хай московське серце Росії
Половецькі пси роздеруть.
Вперед![5]

Про нього

ред.
  •  

Ці мандрівки для Євгена були живущою водою. Такий був чоловік. Та й не читавши його творів, досить було глянути на ці широкі плечі, військову статуру, слов’янські риси — ні, до асиміляції цей матеріал не надається, занадто вріс у свою землю. Щоб відчути своєрідність людини, не досить звичайних біографічних дат. Хочеться ковтнути повітря, яким людина дихала, хочеться очима вхопити фарби неба і землі, як вона їх бачила.
Для Маланюка то чорноморський наш степ. [6]про поринання у спільні спогади

  Олександр Семененко

Джерела

ред.

Примітки

ред.
  1. Євген Маланюк. Нотатники 1936-1968. — К.: Темпора.
  2. Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Іван Драч Подолаємо Чорнобиль у собі
  3. Мова - це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008. — С. 34
  4. Роман Коваль Філософія сили, Про братів-галичан та Наддніпрянський месіанізм (Київ-Мена 2016)
  5. а б в г На Москву
  6. Харків, Харків, 1977, с. 30

Див. також

ред.