Малетич Наталка
Наталка Малетич (Зубрицька) (нар. 29 квітня 1979, Львів) — українська письменниця, перекладачка, редакторка. Живе і працює у Львові.
| Наталка Малетич | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати ред.
Книга написана у стилі нон-фікшн, що для мене не звично, бо працюю більше із художньою літературою, і базується на великій кількості листів Лесі Українки (загалом збереглося майже 900 листів) та спогадах її сестер – Ольги Косач-Кривинюк та наймолодшої – Ізидори[1] — Про книгу «Леся. Мандрівний клубочок» |
Спадщина Лесі Українки величезна. У своїх листах вона описувала велику родину – двох братів, трьох сестер, матір, батька, дядька, подруг, з якими листувалася. Леся була такою ж дитиною, як і всі, мала власні уподобання, коло друзів, закохувалася, читала книжки, малювала, любила квіти тощо. Відомо, що Леся Українка навчилася дуже скоро читати – у чотири роки. А у 5 років вже написала свого першого листа до дядька Михайла Драгоманова[1]. |
Удома Леся була сценаристкою і часто сама виготовляла костюми. Одного разу для своєї наймолодшої сестри Ізидори, різниця у віці з якою становила 17 років, зробила сандалики для спектаклю, обклеїла їх золотим папером. Дора мала бути амурчиком. Але напередодні події миші знищили взуття. Дора дуже побивалася з того, проте Леся з легкістю все переробила. У книзі про цей момент згадується із теплим захватом[1]. — Про книгу «Леся. Мандрівний клубочок» |
Першим біографом і хронографом Лесі була Ольга Косач-Кривинюк, тож використовувала її спогади. Також робота ґрунтувалася на листах та батьківських спогадах. Використовувала спогади Лесиних сестер зі збірника «Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали, спогади, іконографія», що спочатку вийшли у Нью-Йорку, а потім у Києві, а також книгу Івана Денисюка і Тамари Скрипки «Дворянське гніздо Косачів», що вийшла у Львові[1]. — Про книгу «Леся. Мандрівний клубочок» |
Робота над листами дала мені сильний заряд енергії і натхнення. Поки я писала, то безконечно всім розповідала, що Леся робила, як поводилася, як у Косачів звалися собаки, яку Леся любила квітку. Навіть власниця крамниці, куди часто заходжу, знала, що пишу про Лесю, і завжди запитувала, що нового я дізналася. У нас навіть були пристрасні обговорення[1]. — Про книгу «Леся. Мандрівний клубочок» |
Примітки ред.
