Вікіцитати

Леся Українка

українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, піонерка вітчизняного фемінізму

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 1871 — 1913) — українська поетеса, письменниця, перекладач, культурний діяч. Написала драму-феєрію «Лісова пісня» (1911).

Леся Українка
Lesya Ukrainka portrait.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


ЦитатиРедагувати

Contra spem spero!Редагувати

Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні![1]

БРедагувати

  • Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.
  • «Божая іскра» – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.
  • Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.

ВРедагувати

  •  

В Біблії, окрім всього іншого, маса дикої грандіозної поезії, і мені скучно, коли я довго її не читаю.[2] — Лист до Михайла Драгоманова (Колодяжне, 2 січня 1892).

  • Вода боронить від огню живого,
Згорілу ж хату дарма поливати.
  •  

Вона веде його з собою у палати,
Провадить щиру, любую розмову;
Що перемогу славную волів послати,
Вона уголос вихваля Єгову.[3] — «Самсон».

  • Врятуєш душу, коли загубиш тіло.
  • Всі – жінки, коли вони кохають.

ГРедагувати

  • Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.
  • Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.

ДРедагувати

  • Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.
  • Для згаслих душ і безкорінних рас
Однаково ворожі – степ і море.

ІРедагувати

  • І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?

ЗРедагувати

  • Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний. («Завжди терновий вінець…», 1900)
  • Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.
  • З рук смерті люди дістають безсмертя.

КРедагувати

  •  

Красо́ України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало![4] — «Красо України, Подолля!» («Подорож до моря»).

  • Краса – змагання до досконалості.
  • Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.
  • Коли хто вмів одважно йти на страту,
Той мусить все одважно зустрічать.
  • Кров без любові викупить не може.

ЛРедагувати

  • Любила гори, трави, квіти,
А ви любіте Україну, діти. (З листа Гамбарашвілі).
  • Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.

МРедагувати

  • Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
  • Мене любов ненависті навчила.
  • Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри.

НРедагувати

  • Над всіх старшин найстарша правда.
  •  

Нам [артистам] треба жити, а не надіятись на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними.[5] — "Розмова"

  • На ділі каймося, не на словах.
  •  

Не буду я тепера говорить
Про Зевса, Одіна, про Браму і Єгову,—
Вони вже вмерли, їх не оживить,—
Тепер уже пора змінити мову,
Тепер сказати треба: бог деїстів,
Бог скептиків і бог детерміністів.[6] — «Коли вже зачепили сі питання…».

  • Не в ідеї сила, а в самій крові!
  • Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить. (див. також: Біблія)
  • Немає честі нападати ззаду.
  • Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
  • Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті...
  • Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
  • «Ну що, як нашим керманичам прийде на розум віддати нас, – хто може вгадати, кому? Іди потім позивайся за історичне право… куди нам, немічним, з панами судитись? Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співай.
Правда, наші буковинські патріоти надіються, що колись настане сконсолідування наших народних сил і що тоді нас будуть знати і поважати інші народи, але хто знає, як про те гадають добродійки сильніші партії? <…> Які величні постаті…! І як змальовані, куди Плутарх! Перед нами проходять, мов тіні королів в «Макбеті», давні і сучасні нам патріоти, «ідуть поволі, але певним ходом» (ви чуєте просодію величну?)…» [7]

ОРедагувати

  • Одвага наша – меч, политий кров'ю.

ПРедагувати

  • Пекло страшніше горить в нашім краю.
  •  

Піти у рай (хто має цю надію!),—
Немає там ні горя, ні зітхання,
Але нема ні дружби, ні кохання,—
Такого раю я не розумію.[8] — «Коли вже зачепили сі питання…».

  • Права без обов’язків – то сваволя.
Ніхто не має більшої любові,
Як той, що душу поклада за друзів.
  • Поетична мова – це найприродніша мова.
  • При світлі волі всі краї хороші,
Всі води гідні відбивати небо,
Усі гаї подібні до Едему!

СРедагувати

  •  

Слово – то мудрості промінь,
слово – то думка людська.[9]
  •  

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?.[9]
  • Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.
  • Смуток – не робота.
  • Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!
  • Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
  • Сором – хилитися і долі коритися.
  • Сум не має дна.

ТРедагувати

  • Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
  • Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!
  • Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.
  • Той тільки вільний від громадських пут,
Кого громада кине геть від себе.
  • То не любов, що присяги боїться.
  • Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
  • Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.
  • Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.

УРедагувати

  •  

У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-укр[аїнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути фразу: «Як се? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!» «Говорить по-нашому» – се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, він говорив по-китайськи. — З листа до М. П. Драгоманова (1894).[10]

  • Усе відбивається в пісні, як в морі.

ХРедагувати

  • Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, –
«Огню іскра великого»
Повік не згасає.
  • Хіба крові не варта краса?
  • Хто визволиться сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.
  • Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.
  • Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
  • Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.
  • Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.
  • Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
  •  

Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова.[9]
  • Хто по неволі согрішив, той чистий.

ЧРедагувати

  • Чесний покриву не потребує.

ЩРедагувати

  • …Щоб не плакать, я сміялась. (вірш «Як дитиною, бувало…», 1897)[11]
  • Що сльози там, де навіть крові мало!

ЯРедагувати

  • Язви гоїть вогонь.
  •  

L.— Як бридко ти промовив сі слова!
Душа моя од їх перевернулась.
Мов з людських уст овечий голос чую.
Ізраїля нащадок так говорить!
Не дивно, що з нащадками такими
не може бути вже Єгова в спілці,
як був з їх славним прадідом колись.[12] — «Якби я знав, що їм нема рятунку…».

  • Як може бути, щоб тіла ходили вкупі,
Але душі двома шляхами й врозтіч?
  •  

Як я заздрю жінкам, що в них сльози завжди на готові!.. А ще ся вічна комедія перед самим собою, сей страх "сентиментальноті", "бабства", як се безглуздо! Епічні давні герої плакали, не соромлячись, і проте були справжніми, щирими героями, а ми? Тільки над сльозами і маємо владу, більш ні над чим...[13] — "Помилка"

Цитати про неїРедагувати

ЛРедагувати

  •  

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. [...] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили. — Євшан, Микола. «Тіні забутих предків» // Євшан, Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 473

  — Євшан Микола

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Contra spem spero! (Леся Українка)
  2. ↑ Леся Українка. Зібрання творів: в 12 т. Київ: Видавництво «Наукова думка», 1978. — Т. 10. — С. 125
  3. ↑ Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. Н. О. Вишневської. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1975. — Т. 2. — С. 21.
  4. ↑ Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. А. А. Каспрук. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1975. — Т. 1. — С. 292.
  5. ↑ З людської намови, 2015, с. 309
  6. ↑ Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. А. А. Каспрук. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1975. — Т. 5. — С. 231.
  7. ↑ див.: Ховрич С. Патріотизм по-Лесиному // День. – № 122 – 123. – 2011. – С. 12.
  8. ↑ Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. А. А. Каспрук. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1975. — Т. 1. — С. 231.
  9. ↑ а б в Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі.
  10. ↑ Українка, Леся (1894). 28.01(9.02).1894 р. Лист Лесі Українки до М. П. Драгоманова. Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки. Процитовано 2016-01-16.
  11. ↑ Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки
  12. ↑ Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. А. А. Каспрук. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1975. — Т. 1. — С. 250.
  13. ↑ З людської намови, 2015, с. 334

ДжерелаРедагувати


 

Поділіться цитатами з вашими друзями:
   

Отримано з https://uk.wikiquote.org/w/index.php?title=Леся_Українка&oldid=99905