Марек Краєвський

Марек Краєвський (пол. Marek Krajewski, 4 вересня 1966, Вроцлав, Польща) — польський письменник, філолог-класик. В.о. консула Польщі у Львові (1994—1995).

Марек Краєвський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Відтоді, як я не викладаю, не мушу усамітнюватися для того, щоб написати нову книгу, за межами Вроцлава. Тепер на написання одного детективу в мене йде півроку. Я пишу по п’ять годин щодня, починаючи з десятої ранку. Інколи, як і кожній людині, мені не хочеться цього робити, але намагаюсь себе дисциплінувати.

Книгу «Голова Мінотавра» писав, залишаючи подекуди порожні сторінки. Я зазначав собі, що ті чи ті речі треба уточнити чи то в Ілька Лемка, чи в Юрія Винничука... А коли приїжджав до Львова, розпитував – і тоді вже дописував. Крім того, перебуваючи тут, ще ходив містом з диктофоном і фотоапаратом, шукав різні цікаві місця.

Львів — це місто польської культури та традиції. Цим він дуже мене цікавить. У 2007 році я закохався в це місто та вирішив про нього писати.

Мені не потрібно натхнення. Так, бувають дні, коли пишеться краще, а бувають такі, коли пишеться гірше. Іноді пишу лише декілька сторінок на день, інколи — десяток. Настрій так само буває кращим або гіршим. Але це не має жодного стосунку до натхнення.

Натхнення — це для поетів. Літературним ремісникам воно не потрібне.

Перший детектив я написав у 1997 році. Тоді ще не було ані доктора Хауса, ані інших антигероїв. Починаючи зі своєї першої книжки, я прагнув писати про справжніх людей. У них є і вади, і чесноти. Кожен із нас — такий самий. Мої персонажі — з плоті та крові.

Писати «Голову Мінотавра» тут мені допомагали прекрасні історики, як от Ілько Лемко, який мене провадив Львовом і розповідав про різні цікаві місця, реалії життя давнього Львова, побут і уклад життя тамтешніх людей. Історики насправді мені дуже допомогли. Ілько Лемко, Петро Радковець, Юрій Винничук — це люди, які дуже люблять своє місто і мають багато інформації про нього, минуле й історію, без них ця книга була б набагато вбогішою.

Письменство — це праця. Вона вимагає часу. Тобто молодий письменник, який не заробляє письмом, як я, мусить працювати у весь свій вільний час. І ввечері, і вночі, і під час відпустки. В нього справді має бути залізна дисципліна. А ще молодому письменнику потрібно багато читати.

Робота на Вроцлавським циклом детективів дуже відрізняється. Це тут, у Львові, я можу просто приїхати, погуляти та все побачити на власні очі. А от Вроцлав під час війни був майже повністю зруйнований. Тобто описувати куточки Вроцлава набагато складніше.

Я дуже люблю етику порозуміння. Думаю, не потрібно виказувати один одному зла. Наприклад, в царині українсько-польських взаємин я так само прагну порозуміння.

Я замикаюся в кабінеті — у мене окрема кімната для роботи. Коли пишу, не має бути жодної музики. І ніяких газет! А ще, поки я пишу, намагаюся не вставати з-за столу. В мене є улюблений мій письмовий стіл і крісло, де я сиджу.

Як для письменника у мене склалася просто прекрасна ситуація - пишеш історичну повість, а місто, де відбуваються всі описані події, практично не змінилось відтоді. Адже у Львові залишилися фактично ті ж вулиці, будинки, я можу все це побачити на власні очі, описати кожен будинок так, як хочу. Це дуже комфортна ситуація – коли можу описувати місто, яке бачу насправді. — Про роман «Голова Мінотавра»

Якщо говорити про львівські детективи, то я просто приїжджаю до Львова, довго гуляю містом і шукаю місця, які б мене зацікавили. Це може бути вулиця, будинок... Наприклад, вулиця Шпитальна чи Кульпарківська. Я гуляю, розглядаю будинки, думаю. Цікаві думки наговорюю на диктофон — це можуть бути якісь деталі, спостереження, особливості місця.

Я не вважаю себе митцем. Натомість я вважаю себе ремісником - автором популярної літератури. Моя мета — забезпечити читачу приємні години, задовольнити його, розважити.

Я не виписую психотравм. Я лише ремісник, який пише детективи і не думає про жодні травми.

Я не хочу бути одним із Пантеону польських митців. Мені цілком затишно там, де я є — на моєму народному Олімпі.

Я письменник, який живе з письменства. З мого боку було б нерозумно починати якісь експерименти з новими жанрами. Люди ж звикли і до моїх персонажів, і до моїх книжок. А раптом я напишу щось про сучасність, а читачам не сподобається?

Я пишу ретро-детективи. Це те, що я добре вмію робити.