Ілько Лемко

Ілько Ле́мко (справжнє ім'я Ілля Васильович Семенов; 9 липня 1951, Львів) — музикант, письменник, публіцист, дослідник історії Львова.

Ілько Лемко

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Ми хотіли почуватись не іншими, а вільними. Тут сформувалася нонконформістська тусовка, антирадянська, рокова, вільна, з елементами українського націоналізму. До речі, коли наш художник Казік намалював прапор нашої республіки, то це був стилізований тризуб під дві львівські вежі. — Про «Республіку Святого саду»

Після цього вже тут нічого не було у саду. Ми у різних місцях збирались малими групами. А потім сюди прийшов монастир. Монахи повернулися на своє законне місце, і це дуже добре. Це чудово, що все вічне повертається, а все таке скороминуче, грішне, зникає. Тільки треба дочекатися, поки воно зникне, і боротися з тим, як зараз з Росією. Все погане мине, а все добре повернеться на своє законне місце. — Про «Республіку Святого саду»

Про Геля, Чорновола, Калинців ми знали. Ми слухали, а потім вони сюди приїхали. Те, що ми слухали по радіо в 60–70-х, ми побачили аж у 90-х по телевізорі і прочитали в газетах. Так що, інформація деколи долає шлях на Заході в межах одного дня, а в нас – у межах десятиріч. Якщо сказати, що Beatles і Led Zeppelin розвалили тоталітарну систему, і якщо це буде перебільшення, то невеличке. А те, що вплив так званих ворожих радіостанцій, «ворожих голосів» з-за кордону на мешканців Радянського Союзу був глобальний – це беззаперечно. У той час радянської тоталітарної системи «ворожі голоси» слухали всі. Може, мені зустрічались такі люди, але я питав своїх однолітків, і жоден у приватному спілкуванні не хвалив радянську владу. Кляли ту радянську владу, на чому світ стоїть, того Хрущова, того Брежнєва. Так що вплив інформації з-за кордону був просто глобальний.

...Рано чи пізно якась мова переможе, бо білінгвізм є річчю складною та громіздкою, а людські стосунки в суспільстві прагнуть до простоти і прагматизму. Двомовність несе в собі велику небезпеку, і канадські політики визнають, що, «як показали події в Квебеку, державна двомовність призводить до розколу держави».

Скільки себе пам’ятаю, стільки у моєму помешканні, з самого дитинства, грали «ворожі голоси». Ми слухали Радіо Свобода. У нас був ламповий приймач, литовський. Хвилі 13, 16, 19 метрів, які радянським людям слухати було заборонено. Це був експортний варіант. І, власне, коли на хвилях для всіх відкритих 25, 31, 41, 49 метрів усе глушили, ті «ворожі голоси», на хвилях 13, 16, 19 метрів, можна було деколи послухати. Десь ті глушилки відставали. Взагалі, саме радіо Свобода в моєму житті має два компоненти – музичний і інформаційно-політичний. Три години чудової західної музики рокової, попсової, будь-якої, з перервою на десятихвилинні новини – п'ята, шоста і сьома. Це чеське, угорське Радіо Свобода. Причому ті десять хвилин інтенсивно глушили.

У Києві є дорогий ресторан де інтер'єр оформлено в махрово українському дусі: вишиті килимки та рушнички, глечики, настромлені на тин, офіціантки у плахтах і вишитих сорочках, страви a la borshch & vareniki. Але коли вам там заманеться замовити щось чистою українською, вас зрозуміють із великими труднощами. І справді, ви ж не приходите до китайського ресторану в Києві і не замовляєте там страви китайською, а на «нармальнам чілавєчіскам». Ото ж бо й воно.

Я сам себе призначив президентом, до речі. Слухали музику, витягували сюди магнітофони, програвачі. Тягнули дріт від гуртожитку. Слухали нові альбоми. Це була музична тусовка. Тут формувалися затяті антирадянщики. Напевно, від радянського контексту нас оберігали монастирські стіни навколо. І я так деколи дивуюся, що народився у радянський час, а погано орієнтуюся в радянському контексті. — Про «Республіку Святого саду»

Джерела

• Мова — це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008