Милорад Павич

Мілорад Павич (серб. Милорад Павић; *15 жовтня 1929, Белград — 30 листопада 2009, Белград) — сербський письменник.

Мілорад Павич

Народився я 1929 року на узбережжі однієї з чотирьох райських річок о 8.30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за астекським гороскопом – Змія.

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Автобіографія

	Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 року один Павич видав у Будимі свою збірку віршів і відтоді нас вважають письменницькою родиною.
	Ја сам писац већ две стотине година. Далеке 1766. један Павић је објавио у Будиму своју збирку песама и отада се сматрамо списатељском породицом.

	Вперше зазнав бомбардувань у віці 12 років. Востаннє – у віці 15 років. Поміж тими двома бомбардуваннями я вперше закохався і під німецькою окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж потайки я навчився англійської від одного пана, який курив люльку з духмяним тютюном. У той же час я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі).
	Први пут сам бомбардован када ми је било 12 година. Други пут када ми је било 15 година. Између та два бомбардовања заљубио сам се први пут и под немачком окупацијом принудно научио немачки. Тада сам крадом научио и енглески од једног господина који је пушио миришљави дуван за лулу и није баш добро знао енглески. У исто време први пут сам заборавио француски (после сам га заборављао још два пута).

	У моїх книгах я реалізував набагато більше любові, аніж у свому житті. Лише за одним винятком, який і досі триває. Ніч у сні солодко прилипала до обох моїх щік.
	Много више љубави сам остварио у својим књигама него у свом животу. Са једним изузетком који још траје. Ноћ ми се у сну слатко лепила за оба образа.

	До 1984 року я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того року поспіль – найбільш читаним. Я написав роман у вигляді словника, другий – у вигляді кросворда, третій – у вигляді клепсидри і четвертий – у вигляді довідника для гадання картами таро. Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю, що роман – це рак. Існує завдяки своїм метастазам. Із дня на день я дедалі менше є автором своїх уже існуючих книжок, але дедалі більше автором майбутніх, яких, можливо, так ніколи й не напишу.
	До 1984. био сам најнечитанији писац у својој земљи, а од те године надаље најчитанији. Написао сам роман у виду речника, други у облику укрштених речи, трећи у виду клепсидре и четврти као приручник за гатање картама тарот. Пети је био астролошки водич за неупућене. Трудио сам се да што мање сметам тим романима. Сматрам да је роман као рак; живи од својих метастаза и њима се храни. Како време протиче, ја сам све мање писац својих књига и све више писац оних будућих, које по свој прилици неће никада бити написане.

	Критики у Франції та Іспанії відзначили, що я – перший письменник XXI століття, а жив я у XX столітті, коли треба було доводити невинність, а не провину.
	Критичари у Француској и Шпанији забележили су да сам први писац 21. века, а живео сам у 20. веку, када се морала доказивати невиност, а не кривица.

	Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їхній автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим письменником найненависнішого народу на світі – сербського народу.
	Нисам никога убио. Али, мене су убили. Много пре смрти. За моје књиге било би боље да им је аутор неки Турчин или Немац. Био сам најпознатији писац најомраженијег народа на свету – српског народа.

	Гадаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тією ж мірою і покарав мене, либонь, що через ту ж таки радість.
	Мислим да ме је Бог обасуо бескрајном милошћу подаривши ми радост писања, али ме је истом мером казнио можда баш због те радости.

Початок і кінець роману

Борхесу цікаво було побачити обличчя своїх перших ста читачів. Для мене цікавим є інше. Чи саме нам судилося побачити обличчя останніх ста читачів. Тобто, якщо бути менш патетичним, обличчя останніх ста читачів роману?

Я вже давно питаю сам себе, де початок і кінець роману? Наскільки початок і кінець роману, початок і кінець читання обумовлені тим, що Ясміна Михайлович називає «читання і стать»? Чи мусить роман мати кінець? І що таке взагалі кінець роману, кінець літературного твору? Й чи неодмінно він має бути лише один? Скільки початків і кінців може мати роман?

Я вже давно хотів зробити реверсивною саме літературу, котра є взагалі-то нереверсивним видом мистецтва. Тому мої романи не мають початку й кінця в класичному розумінні слова.

Наприклад, «Хозарський словник» має словникову структуру: це роман-лексикон на 100000 слів, і в залежності від алфавіту він по-різному закінчується при перекладі на різні мови. Оригінал «Хозарського словника», друкований кирилицею, завершується латинською цитатою: «...sed venit ut illa impleam et confirmem, Mattheus».

У другому моєму романі «Краєвид, намальований чаєм» (його можна порівняти з кросвордом), якщо читати його по вертикалі, на першому плані опиняються портрети героя книги. Якщо ж ті самі розділи читати по горизонталі («класичним способом»), тоді на перший план виступає зав’язка і розв’язка книги.

Крім роману-словника й роману-кросворда, я спробував створити ще один різновид роману, аби перевести його до ряду реверсивних видів мистецтва. Це «Внутрішня сторона вітру» – роман-клепсидра. Він має дві титульні сторінки, і його найкраще читати півтора рази, як колись зауважив мій друг, археолог Драґослав Срейович.

Криза стосується нашого способу читання роману, а не самого роману. У кризі – роман-вулиця з одностороннім рухом. У кризі перебуває ще дещо. Графічний вид роману. Тобто, у кризі книга. Комп’ютерна література показує нам, що роман може поводитись так, як поводиться наша думка, розгалужуючись у всіх напрямках. І бути інтерактивним.

Кожен роман має обирати свій особливий вигляд, кожна оповідь може шукати і знайти свою адекватну форму. Цьому нас вчить комп’ютер. А якщо ви не любите комп’ютер, подивіться, чому нас вчить архітектура.

Архітектура змінює спосіб життя. Літературний твір, якщо сприймати його як будівлю, також може змінити спосіб життя. Роман – це також будинок. Принаймні для певного часу.