Мона Ліза
Мона Ліза, або «Джоконда» (іт. Mona Lisa, La Gioconda, фр. La Joconde) — картина італійського художника Леонардо да Вінчі; написана близько 1503 року. Картина є одним з найвідоміших і безцінних творів живопису у світі. Повна назва картини «Портрет пані Лізи дель Джокондо» (іт. Ritratto di Monna Lisa del Giocondo).
Цитати
ред.10 жовтня 1517 року монсіньор та іже з ним відвідали в одній з віддалених частин Амбуаза мессіра Леонардо да Вінчі, флорентійця, сивобородого старця, якому понад сімдесят років, — найчудовішого художника нашого часу. Він показав його високості три картини: одну із зображенням флорентійської пані, писав з натури на прохання брата Лоренцо Пишного Джуліано Медічі, іншу — святий Іван Хреститель в молодості і третю — Свята Анна з Марією і немовлям Христом; усі в найвищому ступені прекрасні. Від самого майстра, у зв'язку з тим, що у нього в той час була паралізована права рука, вже не можна було очікувати нових гарних робіт. — можлива перша згадка цієї картини. На думку частини дослідників, під «флорентійською дамою» мається на увазі «Мона Ліза» |
|||||
| — Антоніо де Беатіс, секретар кардинала Луї Арагонського. 1517 рік |
Будь-яка людина, що бажає побачити, як добре мистецтво може імітувати природу, може з легкістю в цьому переконатися на прикладі голови, так як тут Леонардо відтворив всі деталі … Очі наповнені блиском і вологою, як у живих людей … Ніжний рожевий ніс здається справжнім. Червона барва рота гармонійно збігається з кольорами обличчя… Хто б не дивився уважно на її шию, всім здавалося, що у неї б'ється пульс...[1][2] |
|||||
| — Джорджо Вазарі (1511–1574) |
Леонардо нібито запросив музикантів і клоунів, щоб розважити смутну від довгого позування даму. [3] — про посмішку Джоконди |
|||||
| — Джорджо Вазарі (1511–1574) |
Він зробив портрет дружини Мони Лізи для Франческо дель Джокондо і, попри чотири роки праці, залишив його незакінченим. Сьогодні король Франції Франциск має цю роботу у Фонтенбло. [3] — про посмішку Джоконди |
|||||
| — Джорджо Вазарі (1511–1574) |
У цьому творі Леонардо була посмішка настільки приємна, що вона здавалася більше божественною, ніж людською, і це вважалося чимось дивовижним за таку жвавість.[3] |
|||||
| — Джорджо Вазарі (1511–1574) |
Я — італієць, патріот своєї батьківщини. Це я взяв у Луврі «Джоконду» два роки тому. Прагнув повернути Італії скарб Леонардо, украдений колись французами.[4] — лист викрадача картини до флорентійського антиквара Альфредо Джері. |
|||||
| — Вінченцо Перуджа, 13 грудня 1913. |
[загадкова посмішка Мона Лізи] — це ілюзія, яка з'являється і зникає через особливий спосіб, яким людське око обробляє зображення. |
|||||
| — Маргарет Лівінгстон, експерт із зорового сприйняття. 2005 рік. |
Насправді Україна цікава всім. Повсюди у світі. Вони хочуть дізнатися. Але ж ми нічого не показуємо! Це як розповідати про електронну газету: у нас є газета. У нас є Іван Труш – погляньте у Вікіпедії. Але це ж не те! Це ж треба помацати, подивитись. Це як «Мону Лізу» показувати. Ось приїду в Японію і скажу: «У нас є «Мона Ліза». Дуже крута картина! Поглянь». Ну подивиться. І що? Електронний варіант – це не те[5]. |
|||||
| — Зоя Скоропаденко, українська художниця |
найвідоміший, найбільш відвідуваний, про який найбільше пишуть, найбільш оспіваний [і] найбільш пародійований твір мистецтва в світ.[6] |
|||||
| — Джон Лічфілд |
За кордон ми їздимо вкрай рідко, тільки у разі крайньої необхідності або одноразово в просвітницьких цілях — наприклад, на «Мону Лізу» подивитися. |
|||||
За границу мы ездим крайне редко, только в случае крайней необходимости или единоразово в просветительских целях — например, на «Мону Лизу» посмотреть[7]. | |||||
| — Валерій Трапезников, депутат російської Держдуми. 2015 рік. |
Мона Ліза, на мій погляд, є найбільш емоційною картиною, яку коли-небудь створювали. Те, як усмішка мерехтить, робить її витвором мистецтва і науки, тому що Леонардо розумів оптику, і м’язи губ, і те, як світло падає в очі — усе це робить посмішку Джоконди такою таємничою та невловимою.[8] |
|||||
| — Волтер Айзексон |
Це досить хороше зображення з кількома видатними функціями, але ніщо не триває вічно, тож навіщо воно нам? У всякому разі, він не має брів і має дивну посмішку. Мабуть, у неї були негарні зуби, коли вона так кривилася.[9] — коментар про викрадення картини |
|||||
| — Кес ван Донген, нідерландський художник |
Хто не знає Мону Лізу, демонічно захоплюючий шедевр Леонардо? Хто з нас, дивлячись на нього, усвідомлював, що ті загадкові очі дивляться з-під брів, остання волосинка яких висмикана з бентежною ретельністю? Надприродну висоту чола створює той самий штучний «засіб краси».[10] |
|||||
| — Хельмі Негго, естонський етнограф |
Мона Ліза — це грація, грація усмішки. Однак усмішка швидкоплинна, вона триває лише мить. І саме ця посмішка благодаті об'єднує хаос ландшафту, що стоїть за нею, тобто від хаосу ми переходимо до благодаті, а від благодаті повертаємося до хаосу. Отже, це медитація про подвійну тимчасовість, і тут ми знаходимося в центрі проблеми портрета, оскільки портрет неминуче є медитацією про час, що минає. |
|||||
| — Даніель Арассе, французький історик мистецтва. |
Незабутній той день, коли я нарешті зміг зустрітися з нею поглядом і споглядати непомітні відтінки сфумато на її губах, сяючі прозорі вітрила, води, атмосфери під старими захисними лаками, яскраві та палкі кольори (блакитний, червоні, зелені). Тоді я мав враження живого, плавного, оживленого твору. Жодним чином не завершеного. |
|||||
| — Карло Вечче, професор італійської літератури. 1998 рік |
Спробуємо пояснити, що тут пропонується. Можливо, Леонардо був зачарований усмішкою Мони Лізи, тому що вона пробудила щось, що довгий час дрімало в його пам’яті, ймовірно, старий спогад. Цей спогад був настільки важливим, що він уже не міг позбутися його, прокинувшись; він постійно був змушений надавати йому нового вираження.[11] |
|||||
| — Зигмунд Фрейд |
Я ненавиджу всіх, хто малює Моні Лізі вуса, але мені нічого сказати тому, хто вбиває її ножем. |
|||||
| — Енніо Флаяно, італійський письменник |
Можна написати сторінки й сторінки описів посмішки Мони Лізи, але саму посмішку, яку намалював Леонардо, неможливо перекласти словами, і це не тому, що посмішка Мони Лізи така «таємнича». Насправді посмішка кожного є загадковою (якщо це не посмішка, отримана в результаті навчання, так би мовити, синтетична, яка використовується для комерційного обміну). |
|||||
| — Еріх Фромм |
Було підраховано, що відвідувачу знадобиться п’ять тижнів, щоб належним чином оцінити 65 300 творів мистецтва, виставлених у будівлі [Лувр], але більшість туристів обрали скорочений досвід, який Ленґдон назвав «Світло Лувру»: пробігти музеєм, щоб побачити три найвідоміші твори мистецтва, Мона Ліза, Венера Мілоська та Крилата Перемога. Гуморист Арт Бухвальд якось хвалився, що побачив усі три шедеври за п'ять хвилин п'ятдесят шість секунд. |
|||||
| — Ден Браун |
Кожен, хто хоч раз намагався намалювати обличчя, знає, що те, що ми називаємо його виразом, базується в основному на двох елементах: куточках рота та куточках очей. Саме ці риси обличчя Леонардо навмисно залишив розмитими, щоб вони злилися з м’якими тінями. Ось чому ми ніколи не впевнені, в якому настрої на нас дивиться Мона Ліза.[12] |
|||||
| — Ернст Гомбріх |
Отже, коли ми фокусуємо свій погляд на лівій стороні картини, жінка здається вищою або більш прямою, ніж якщо ми фокусуємося на правій. І її обличчя так само, здається, змінюється разом із цією зміною положення, тому що в цьому випадку дві частини не відповідають точно.[12] |
|||||
| — Ернст Гомбріх |
Для вас повія - це якийсь красивий предмет. Ви поважаєте її, як Джоконду, перед якою також не зробили б непристойного жесту. Але, роблячи це, ви нічого не думаєте про те, щоб позбавити тисячі жінок їхніх душ і змусити їх жити в художній галереї. Ніби ми так артистично з ними консорціруємо![13] — лист Герберту Белмору |
|||||
| — Вальтер Бенджамін, літературний критик |
Чи міг «Гамлет» бути написаний комітетом, чи «Мона Ліза» намальована клубом? Чи міг Новий Заповіт бути складений як доповідь на конференції? Творчі ідеї не виникають у групах. Вони виникають з окремих осіб. Божественна іскра перескакує від пальця Бога до пальця Адама, незалежно від того, набуває вона кінцевої форми в законі фізики чи законі країни, вірші чи правилах, сонаті чи механічному комп'ютері.[14] |
|||||
| — Альфред Вітні Грізволд, американський історик |
Оскільки мистецтво є засобом передачі ідей через форму, відтворення форми лише підсилює концепцію. Це ідея, яка відтворюється. Кожен, хто розуміє витвір мистецтва, володіє ним. У всіх нас є Мона Ліза.[15] |
|||||
| — Сол Левітт, американський художник |
Примітки
ред.- ↑ 25 Secrets of Mona Lisa Revealed. Процитовано 10 червня 2015.
- ↑ «Mona Lisa» by Jenness Cortez. Процитовано 10 червня 2015.
- ↑ а б в Giorgio Vasari. іт. Prese Lionardo a fare per Francesco del Giocondo il ritratto di monna Lisa sua moglie. 1879. p=39}}
- ↑ Iqbal, Nosheen; Jonze, Tim (22 січня 2020). In pictures: The greatest art heists in history. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 17 квітня 2021.
- ↑ Зоя Скоропаденко: «Я презентувала Україну на «World Art Tokyo». Це – найбільший арт-ринок у Японії»
- ↑ Lichfield, John (1 April 2005). The Moving of the Mona Lisa. The Independent. London. Архів оригіналу за 9 November 2016.
- ↑ Esquire. Цитата дня. 16/04/2015.
- ↑ "What we can learn from Leonardo da Vinci's passion for both art and science" by Emily Donaldson, MacLean's (17 October 2017)
- ↑ SASSOON, Donald. Mona Lisa. 1. vyd. [s.l.] : BB art, 2001. ISBN 80-7341-273-4. S. 170
- ↑ Helmi Reiman-Neggo, "Kolm suurt õnne". Koostaja: Hando Runnel. Ilmamaa 2013, lk 124
- ↑ Sassoon, Donald. Mona Lisa: historia de la pintura más famosa del mundo, p. 177.
- ↑ а б Pedretti, Carlo (1998). Leonardo: el retrato (Leonardo: il ritratto). Roma: Ed. Giunti. 8809762754.
- ↑ Walter Benjamin, Letter to Herbert Belmore, June 23, 1913, in The Correspondence of Walter Benjamin 1910-1940, p. 35
- ↑ Alfred Whitney Griswold, baccalaureate address, Yale University, New Haven, Connecticut (9 June 1957) — Congressional Record (11 June 1957), vol. 103, Appendix, p. A4545
- ↑ Sol LeWitt, Sol LeWitt by Saul Ostrow, art interview in:Bomb Magazine (Fall 2003)