Монкевич Борис Григорович

Монкевич Борис Григорович (25 березня 1896, Баговиця Кам'янецького повіту Подільської губернії — 7 лютого 1971, Монреаль, Канада) — сотник Армії Української Народної Республіки.

Монкевич Борис Григорович

Стаття у Вікіпедії

З творів

Похід Болбочана на Крим

Майже 200 літ Україна не творила своєї військової історії. Підіймались і падали инші народи, доходили до вершка своєї могутності, то знову, вичерпані, корились сильнішому. Але нам не світило сонце Австерліцу, не краяла серця чорна розпука Ватерльо і не палали лиця ганьбою Седану. Од Мазепи українська нація наче спала, не переживаючи тих зворушень і катастроф, які навідують кожну самостійну державу і дають їй якби новий імпульс, нову енергію та спихають її на нові тори існування як політичного, так і соціального. Коли з одного боку дивитись на війну, як на кару Божу, як на чин, що суперечить усім моральним і природнім законам, то з другого боку не можна не погодитись з тим, що війна в житті народів відограла велику ролю. Не зважаючи на всі досягнення цивілізації, на розумовання і теоретичну боротьбу з війною певних фільософів, війна залишається найважнішим заняттям народів. Їй приноситься в жертву не тільки кольосальна витрата грошей і людської енергії, але і найцінніший скарб природи — життя людини.

Для нації найбільше значіння мають комбінації прикмет у керуючій особі, котрі рідко ходять в парі. Сильна і невтомна енерґія зустрічається у людий досить часто, а високий ідеалізм теж не рідко. Натомість дуже рідко ті дві прикмети лучаться разом в одній людині. Нахил до спокою розповсюджений серед людий слабих, понурих, лякливих, недалеко видячих. Смілість і відвага зустрічаються часто у людий злого характеру і шкідливих. Але ані одно, ані друге не вистарчає, бо тільки люди сильні, відважні і пройняті високим ідеалізмом можуть провадити націю до відродження.

Не дивлячись на так коротке існування, частини корпусу мали внутрішню стику, великий запал до боротьби й високу патріотичність. Це був свіжий, здоровий, здатливий матеріял, з якого можна було тоді виплекати найкращих загартованих вояків, що могли б стати міцним фундаментом будучої нашої армії. Приклади історії новоповсталих держав підтверджують, що наша держава мала в Запоріжцях усі дані до того, щоб утворити свою власну міцну армію. Лєґіони Пілсудского стали колискою теперішної польської армії і причинилися в головній мірі до відродження Польщі. Чехословацький корпус, який формувався в Росії, став головним ядром чехословацької армії. Латвійські лєґіони причинилися до виборення Латвії незалежности.

Чиж не на кримських походах гетьмана Сагайдачного і кошового Івана Сірка наша свідома молодь виховувала в собі завзяття і любов до військових рядів? Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть і його імя було звязане і з відродженням колишньої держави, і з її упадком. Отже був це традиційний похід, але не для визволення українських невільників, що, як колись, томились по глибоких вязницях Бахчисараю і Кафи, а для захоплення Чорноморського флоту, якого значіння для України дуже запізно зрозуміли тодішні наші правителі.

Ніхто тепер не буде заперечувати того, що Крим Україні так само потрібний, як повітря для людини. Але тоді, коли соціяльні кличі і формули ставились вище державних інтересів, коли порожні гасла ставлено в основу державного життя, ця проблема нікому й на думку не приходила з наших тодішніх державних мужів. (…) директиви, з якими поїхала до Берестя наша мирова делегація в особах: Голубовича, Севрюка, Любинського і Левицького були: «без анексій і контрибуцій», «самоозначення народів». (…) В час пертрактацій, коли розглядалася справа державних кордонів України, Німці мали зарані накреслену мапу України і коли її звірили з мапою української делегації, то зі здивованням завважили, що Кримський півострів цілковито викреслений з територіяльних претенсій нашої делегації. На запитання Німців, делегація відповіла, що Уряд Української Народньої Республики, признаючи право на самоозначення кожному народові, рахує Крим окремою татарською республикою і що IV Універсал не включає Криму в межі України. На заяву Німців, як можна відмовлятись від такої бази, яка становить ключ України на Чорному морі, без якої Україна тратить своє значіння на морю, наша делегація категорично заявила: «без анексій і контрибуцій», «самоозначення народів». Мир підписано і Крим зостався поза Україною.

Як Центральна Рада, так і нова влада не знали, що міць держави полягає в національно-свідомім і патріотично настроєнім війську. А запоріжський корпус заховував в собі багато можливостей. Центральна Рада рахувала, що демократичній республиці військо непотрібне, її спасе в хвилю небезпеки сам «народ» зорганізований у народню міліцію. Нова влада, нехтуючи національну свідомість, рахувала, що міць армії полягає в людях фахових, з вищою освітою і високих рангах. Але ні одна ні друга влада не догадувалася, що вони мали таку велику і могучу силу, як запоріжський корпус, якого патріотизм був імпульсом до великих чинів.

Джерела

• Монкевич Б. Г.. Слідами новітніх запорожців: Похід Болбочана на Крим. — Ню Йорк: Т-во Запорожців ім. полк. Болбочана в Америці, 1956. — 288 с.