Українська Народна Республіка

держава на території теперішньої України (1917—1921), уряд в екзилі (1921—1992)

Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (УНР; у тодішній ортографії укр. Українська Народня Республіка) — українська держава зі столицею в Києві, яка в 1917—1921 роках контролювала території центральної, східної та південної України. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, населених переважно українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою УНР на чолі з Михайлом Грушевським, після грудня 1918 року — Директорією УНР, яка усунула від влади Павла Скоропадського — гетьмана Української Держави.

Проголошена 7 (20) листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка в складі Російської республіки.

22 січня 1918 року проголошена незалежною та суверенною державою, після початку радянсько-української війни. Встановила дипломатичні відносини з понад 20 країнами світу. До березня 1918 року мала міжнародну підтримку Німецької та Австро-Угорської імперій. Після поразки останніх в Першій світовій війні залишилась без їхньої допомоги.

Цитати

ред.
  •  

Від часу, як тільки австрійсько-угорські війська увійшли на Україну, на допомогу молодій Українській Народній Республіці, — приходили до нас недобрі вісти з України про поведінку тих військових відділів з населенням. Весь характер побуту австрійського війська на Україні був доволі неясний: чи це окупація, чи реквізиція чи допомога сусідній державі[1]. — «Великий зрив»

  Кость Левицький
  •  

Що Українська Народна Республика мала внутрішних і зовнішних ворогів, це було відоме. Також не було несподіванкою, що ті вороги старалися використати осередні держави для своєї протиукраїнської політики.
Одну групу цих чинників творили Поляки: австрійські і українські. Одні і другі не тільки в пресі, але й тайними шляхами меморіялів і особистих впливів у міродатних кругах старалися переконати Австрію, що вона повинна окупувати Україну для відбудовання історичної Польщі.
Друга група це російські елементи на Україні, а між ними також і демократичні та соціялістичні круги, що змагали до того, щоби здискредитувати ідею української державної самостійности і промостити шлях до відбудови російської імперії.
Вкінці окрему групу творили деякі елементи в Німеччині, які хотіли замирення з Росією і готові були за це заплатити Україною[2]. — «Великий зрив»

  — Кость Левицький
  •  

Це вже було останнє засідання Центральної Ради і більше вона вже не збиралась, бо того самого дня 29 квітня 1918 р. проголошено гетьманом Павла Скоропадського, а вночі з 29 на З0 забрали змовники у свої руки всі важніші державні установи. Державний переворот був доконаний і замісць Української Народньої Республики проголошено Українську Державу з Гетьманом на чолі. Переворот був підготовлений членами «Української Народньої Громади» та проголошений на хліборобському конгресі, скликаному з ініціятиви групи членів «Союза земельних власників» у Київі[3]. — «Великий зрив»

  — Кость Левицький
  •  

Українська Держава мала своїх ворогів, які між собою порозумілись якраз тоді, коли настала гетьманська влада, що спиралась на Німцях. Російські організації найшли собі поміч у совітських місіях і консульствах в Київі та Одесі. З ними оставали в зносинах українські большевицькі організації, а також антантські агенти (шпіони), себто чинники, — яким залежало на тому, щоби підкопати Українську Державу. Терористичними актами мали вони внести розстрій в життя Української Держави, та викликати страхіття серед населення. В цій роботі панувала солідарність між агентами держав антанти й большевиками, як це виразно потверджує очевидець Дмитро Дорошенко[4]. — «Великий зрив»

  — Кость Левицький

Галерея

ред.

Джерела

ред.
  • Левицький К. Великий зрив. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2018. — 136 с. — ISBN 9789666684380

Примітки

ред.