Міляєва Людмила Семенівна
Міля́єва Людми́ла Семе́нівна (13 листопада 1925, Харків, УСРР — 29 жовтня 2022, Київ, Україна[1]) — українська мистецтвознавиця, докторка мистецтвознавства (1988), професорка (1991), дійсна членкиня Національної академії мистецтв України (2000). Професорка Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
| Міляєва Людмила Семенівна | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.«У 1960-х роках я готувала матеріал своєї кандидатської роботи із мистецтва настінного живопису у Дрогобичі, досліджуючи дерев’яні церкви Вознесіння (1636 р.), св. Юрія (1659 р.), які представляли зразки високої майстерності минувшини і свідчили про особливу обдарованість народу. І саме в цей час пощастило співпрацювати з Г. М. Логвиним, який опублікував свої статті та окремі фрагменти досліджень церкви Св. Духа в Потеличі. Це викликало у мене особливий інтерес, а ще, коли я приїхала і все це малярське багатство побачила, моєму захопленню не було меж. На одному подиху я робила дослідження, Логвин – знімки, і менше як за рік матеріал для книжки був готовий. Матеріал, зібраний у церкві Святого Духа, став моєю докторською роботою. Я вдячна Богові за те, що привів мене у це славне село. Матеріал був настільки цікавим для мене, що я не могла не скористатись цим багатством і одноразово подарувати це чудо світові. Для мене Потелич – дітище мого життя». — про те, що спонукало до вивчення і дослідження стінопису храму Святого Духа в Потеличах в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«Стінопис вразив мене своєю унікальністю, різноманіттям сюжетів, оригінальністю малярської техніки, підбором фарб, кольорів. Особливістю стінопису потелицького храму є те, що ті, хто його виконав, вклали душу в цю роботу, старалися передати дух епохи». — про те чим вразив стінопис храму в Потеличах в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«О так, з моїм перебуванням у Потеличі пов’язано багато приємних і не зовсім приємних спогадів. Я, приїхавши до Потелича, зайшла до сільської ради, щоб дізнатися, у кого є ключ від храму, і тут же була затримана дільничним міліціонером за порушення прикордонного режиму і я півдня просиділа в арештантській. Лише після того, коли приїхав начальник застави і я пояснила мету мого приїзду, мене відпустили». — про цікаві моменти перебування у селі Потеличі в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«Я із вдячності згадую п. Москвитина, який любив розмовляти зі мною. Від цього чоловіка я дізналася багато цікавого з історії Потелича, легенди, перекази. А ще до мене приходив гончар Снігур (імен не пам’ятаю), який показував мені свої руки, а вони були, справді, вдвічі довші від звичайних, і розповів, які глиняні вироби виходять з-під його рук». — про спогади жителів села Потеличі в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«Київське видання «Стінопису», ми, працівники музею, я, мої рідні, видавали своїм коштом, збираючи по копійці гроші усіх небайдужих людей, а от Московське видання «Росписи Потелича» мені допоміг видати спонсор, бо книга викликала великий інтерес у мистецьких колах Москви і Петербурга. Хоча, правду кажучи, де подівся весь тираж, я до цього часу не знаю». — про те, хто допомагав видати книгу «Стінопис Потелича» в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«Так, я дуже часто згадую Ваше село, хоча про Дрогобич у мене менше спогадів, але дрогобичани пам’ятають мене, дзвонять, пишуть, запрошують у гості. Я завжди надіялась, що колись прийде час і потеличан зацікавить історія, пов’язана із виданням, роботою над книжкою. Сьогодні, коли я у віці 88 років, дочекалася цього дня, то дуже тішуся, що можу викласти все це зацікавленій людині, попередити про небезпеки, пов’язані із руйнуванням храму, стінопису. Я надіюся, що потеличани зуміють зберегти святиню, адже, ще є надія на допомогу з боку ЮНЕСКО, але прошу, благаю – не допустіть до роботи над реставрацією храму випадкових людей, а постарайтеся залучити фахівців (і дуже відповідальних), які б вклали у цю роботу свою душу і талант». — про те, чим запам’яталося село Потеличі в інтерв'ю "Жовква он-лайн" Людмила Міляєва: “Для мене Потелич – дітище мого життя” (3 січня 2014 року) |
«...належали до того тонкого шару інтелігенції, якій випало жити в криваве, а часто підле 20-те сторіччя». — про творчі портрети і мистецьке середовище чоловіка Сергія Подерв’янського та батька Семена Міляєва у монографіях «С. П. Подервянский. Творчество и судьба. 1916-2006» (К., 2011. – 377 с. : ил.) і «Семен Матвеевич Миляев, 16. 12. 1895 – 16. 12. 1961 / воспоминания Л. С. Миляевой» (К., 2014. – 143 с. : ил., фот.) На вершині. До 90-річчя Людмили Міляєвої (15 грудня 2015 року) |
«…Перед нами, її учнями, Людмила Семенівна демонструвала фото давніх ікон, дерев’яних церков та іконостасів, які були знайдені і щойно привезені з численних експедицій, відряджень у музеї, з фондосховищ, бібліотек і приватних колекцій, а іноді й просто врятованих в клунях і на горищах. <…> Так були врятовані і привезені до Національного художнього музею України візантійський дерев’яний рельєф “Св. Георгій з житієм” ХІІ-ХІІІ ст. із Маріуполя, ікони Богородиці Одігітрії ХVІІ ст. з Бучача, Покров Богородиці ХVІІІ ст. з Миргорода, ікона Волинської Богоматері ХІV ст. з Покровської церкви Луцька. Людмила Семенівна в численних експедиціях Чернігівщиною, Полтавщиною, Закарпаттям, Волинню, Поділлям разом із своїми однодумцями, – видатними дослідниками українського мистецтва (Г. Логвином, С. Таранушенком, П. Жолтовським, Б. Возницьким), – рятували від фізичного знищення унікальні пам’ятки мистецтва. Тоді це було справжнім подвигом і виявляло високу громадську позицію дослідниці». — про характерні особливості науково-практичної і викладацької діяльності викладача КДХІ Л. С. Міляєвої у 1960-х роках На вершині. До 90-річчя Людмили Міляєвої (15 грудня 2015 року) |
|||||
| — випускниця факультету теорії та історії мистецтва, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент НАМУ Тетяна Валеріївна Кара-Васильєва |
«Одну з ключових ролей відіграла професорка Людмила Міляєва, мама письменника і художника Леся Подерв’янського. Вона стала керівницею моєї дипломної роботи «Страсті Христові. Ікони Західної України і містеріальний театр». Тоді я вперше відчула, що таке дослідницький азарт. Потрібно було знайти театральність в іконах, довести у композиціях XVI-XVII ст. використання принципів симультанного зображення (принципи живопису, що полягають у сполученні в одній композиції різних моментів (фаз). 1990 року було фізично непросто. Друкарську машинку для диплома мій батько взяв із червоного куточка корівника. Здається, у ній западала літера «е», і я її на дипломних сторінках вписувала вручну. Іншої машинки було просто не дістати, як і достатньо паперу формату А4, до слова… |
|||||
| — українська мистецтвознавиця Діана Клочко |
Примітки
ред.
