Окуєва Аміна Вікторівна

Амі́на Ві́кторівна Оку́єва (1983, Одеса — 2017, Глеваха) — українська громадська активістка, лікар та військовослужбовець. Народний герой України. Учасниця Революції гідності та війни на сході України у складі батальйону «Київ-2».

Окуєва Аміна Вікторівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Нинішня російська опозиція більше схожа на кишенькову. Не знаю, що має відбутися, щоб народні маси скинули цю владу... І я кажу не конкретно про Путіна, а про весь існуючий там лад. Якщо на місце нинішнього президента РФ прийде хтось з його оточення з такими ж поглядами на світобудову, то це ніяк не змінить ситуацію.

Має бути повалений саме імперський лад, бажання російських еліт владарювати усім. Якщо ці імперські амбіції не будуть подолані, то я не думаю, що ситуація зміниться. Народ зомбують за допомогою ЗМІ, тоді як 90% росіян живуть в лайні. Але хіба вони про це задумуються? Ні. Бажають, щоб Росія перемогла десь у Сирії, Україні, а підвищення рівня власного життя росіян не хвилює. Тому на даний момент у мене немає сподівань на російський народ. На жаль.

Відчуття, що Росія скоро оголосить війну Україні, з'явилося ще в грудні 2013 року, напочатку подій на Майдані. Тоді я зрозуміла, що на Майдані народ України переможе, і з владою Януковича буде покінчено. В той момент я ще зі сцени хотіла виступити і сказати, що Янукович і його кліка – це лише маріонетки, за якими стоїть набагато більша сила в особі Путіна.

Влада не має постійно розслаблятися, як-то кажуть, - бронзовіти. Вона постійно має бути під контролем народу і постійно має боятися народу. Це цілком нормально, це риса активного громадянського суспільства... Але коли починається огульна "зрада": все погано, всіх потрібно вигнати і посадити...це точно приносить лише шкоду.

Коли в державі на владному рівні відбувається те, що дуже не по душі, я згадую страшні холодні ночі в наметі на Майдані, де нас підтримувала тільки впевненість у тому, що варто тільки перемогти, і все буде по-новому - правильно... Тоді спадає на думку вислів, що приписують Бісмарку, про те, що «Революції готують генії, роблять романтики, а користуються плодами негідники».

І якщо повернути час назад, я б нічого не змінила у своєму тодішньому рішенні вийти на Майдан. Майдан був правильним рішенням, але це був лише перший крок до реального визволення України з-під російського ярма.

Це такий штамп щодо жінок. А, як кажуть: «Всі люди різні, один я - однаковий» (сміється). А якщо серйозно, бувають різні чоловіки і бувають різні жінки. Хтось менш емоційний, хтось більше. Комусь подобається возитися з дітьми, комусь- зі зброєю. Хтось знаходить самореалізацію в тихих домашніх захопленнях, а хтось - в екстремальних видах спорту... І від статевої приналежності це не завжди залежить. — про жінок на війні

Головне: поставити правильну задачу, правильну з морального погляду, а потім всі зусилля докласти для її здійснення. Це ж стосується подолання страху і сумнівів: якщо щось вирішив для себе, то подолати простіше. Є інстинктивні пориви, наприклад, шукати укриття при обстрілі або страх висоти. І це правильні й потрібні рефлекси. Просто потрібно зусиллям волі, за необхідності, це в собі побороти.

Я взагалі не розумію, як людина, яка живе на землі, на яку нападає ворог, куди вдерлися окупанти, може говорити слова про те, що це «не його війна».. просто Не можу цього зрозуміти.

На фронті ті, хто не хоче служити, тим більше не потрібні. Слабкі духом і тілом люди - лише перешкода на війні. А тим більше ті, хто схильний до алкоголю - від таких взагалі безліч неприємностей, в тому числі і непоправних...

Свою функцію як лікаря я свідомо обмежую. Це тому, що розумію: якщо моє втручання як лікаря справді потрібне - мене притягнуть в будь-якому випадку. А якщо позиціонувати себе виключно як медика, то так всю війну і просидиш в медсанчастині, що в мої плани не входить. Я намагаюся опанувати всі можливі навички, корисні на війні: чим більше вміє і знає людина, тим більше від неї буває користі в різних екстремальних ситуаціях, коли необхідно швидко прийняти рішення, особливо, якщо навколишні забарилися і розгубилися, і привести його в дію.

Абсолютно втратив зв'язок з реальним світом, існуючий в «Королівстві кривих дзеркал» путінський режим. Складно уявити, що прийде в голову цього маніяка наступної миті.

Можу тільки сказати, що з боку України буде великою помилкою «заморозити» конфлікт, особливо, на невигідних для себе умовах (а саме на них російська сторона наполягатиме). Це буде гнійник, що постійно забиратиме сили і отруюватиме все суспільство. До того ж, російська сторона не припинить провокації та диверсії, - всілякі домовленості з нею не варті навіть того паперу, на якому вони підписані. Росія завжди все робить таємно, підло, нишком.

Єдиним правильним варіантом вирішення проблеми «руського міра» - це усім цивілізованим країнам об'єднатися, як свого часу об'єдналися проти фашизму, і гнати окупантів і агресорів прямо до Кремля, як свого часу їх попередників гнали до Рейхстагу. Думаю, що досить скоро цивілізованому світу доведеться визнати цю необхідність як незаперечний факт, але чим раніше це буде, тим більше часу, коштів, а головне, - безцінних людських життів, - буде збережено.

Якщо людина, яка називає себе мусульманином і навіть здійснює мусульманські обряди, при цьому воюючи на боці ворогів цієї релігії, то мусульманином вона вважатися не може. Очевидно, що російська імперія є історичним ворогом мусульман, а Путін-Кадиров і інші сучасні тирани, які правлять там, знищують мусульман лише за дотримання релігії. Тому людей, які борються на боці цих нечестивців, одновірцями я не вважаю. Навпаки, зневажаю їх ще більше, ніж інших терористів за те, що вони зрадили і продали свій народ і свою релігію.

Війна озлоблює тією чи іншою мірою. Це природний процес: якщо все, що відбувається, брати близько до серця і залишатися сентиментальним, то психіка може не витримати. Приблизно такий же процес відбувається у людей деяких екстремальних професій, які часто стикаються зі смертю і іншими тяжкими для більшості людей, речами. Головне питання в тому, як на війні залишитися Людиною. І це, на жаль, вдається не всім. Це залежить від тих якостей, які були сформовані в людині, а також від оточення, в першу чергу, - доброго командира, який буде наставляти, подавати власний приклад, контролювати і піклуватися про своїх бійців.

Російська пропаганда працювала дуже добре всі ці роки, і нас, - чеченський опір, представили в очах всього світу і українців, зокрема, як жорстоких і безпринципних вбивць. Насправді ж, усе було з точністю до навпаки.

Війна назавжди залишається в душі тих, хто її пройшов. Вона змінює всіх. Хтось може тримати себе в руках і не порушувати соціальні норми поведінки в мирному житті, а комусь це дається важче. І в цьому не їх вина. Навіть зараз помітно, що для військових психологів роботи - непочатий край, а далі ж це буде тільки посилюватися. І над цією проблемою доведеться працювати ще тривалий час.

Мені здається, що якби я одразу сконцентрувалась на чомусь одному, то я би досягла більшого в цій галузі. Але в мене така риса характеру, що постійно хочеться освоювати щось нове, тому не можу сконцентруватись на одній справі.

Для мене стрижень всього - релігійна основа у вигляді священного Писання - Корану, а також Сунни. Але невід'ємною частиною мого внутрішнього світу є також книги, з якими я йду в житті.

Про Аміну Окуєву

	Це класична засідка була. У затишному місці, на повороті, військова така засідка. Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не пішов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже без свідомості. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, звичайно, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя. Природно, відразу зателефонував у поліцію спочатку на 102, потім у швидку, і так далі — про вбивство Аміни Окуєвої
	— Адам Осмаєв, чоловік Аміни

	О восьмій годині двадцять хвилин вечора [30 жовтня 2017] мені зателефонував Адам, я в цей час говорила по телефону. Потім відразу перенабрала його, і він сказав, що на них здійснювали замах, і Аміна спливає кров'ю і вмирає у нього на руках. Це він так говорив, але вона загинула відразу. Коли я забирала її, бачила, що це був постріл в голову і з такою силою, що навіть шия була повернута в бік від удару. Напевно, 14 куль вона прийняла у себе. тільки одну не втримала, вона влучила в ногу Адаму
	— Ірина Камінська, мати Аміни

	Я їй казала, що вона найперше являє небезпеку. І на неї полюватимуть не як на контрснайпера, який працює на фронті та захищає наших хлопців, а як на людину, яка є спікером, яка говорить, бо це інформаційна війна. Слово – сильна зброя. Так і трапилося
	— Ірина Камінська, мати Аміни