Пилип Орлик
Пилип Степанович Орлик (1672–1742) — гетьман України (у вигнанні) у 1710–1742 роках.
Пилип Орлик | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.З поеми «Алцід російський», 1695 р.
ред.Хіть, що нестримна, летить через пломінь[1]. |
Громить того належить, хто є гордодумний[1]. |
Хто себе скував святим зобов'язанням, |
Марсові робота — всьому світу скорбота[2]. |
Бог-бо не уникає того прихистку, де любов накладає пута, а шляхетність згруповує[2]. |
З поеми «Гіппомен сармацький», 1698 р.
ред.Бажаєш дістать похвалу, йди туди, де хвилі валом |
Орел же, котрий у скелях сховок має, |
Кріпиш легко — кохання змішаєш[2]. |
З Угоди І Конституції (1710 р.)
ред.Бог вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконства смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі[4]. |
Кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів[4]. |
Всілякі утяження і здирства вірним людям походять від владолюбних накупнів, які, прагнучи неситою пожадливістю для свого пожитку військових і посполитих урядів, зваблюють гетьманське серце корупціями[4]. |
З «Маніфесту», 1712 р.
ред.Володарі, що дорожать своїм добрим ім’ям та славою більше, ніж інші люди, виставлені на суд загалу[4]. |
Природним правом є визволятися від гноблення і трудитися, аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було забрано[4]. |
З «Виводу прав України», 1-ша чв. XVIII ст.
ред.Які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України[4]. |
З листів
ред.Великоросійське жорстоке і в цілому світі небувале право — через нього часто багато невинних гинуть[5]. — З «Листа до Стефана Яворського», 20-ті рр. XVIII ст. |
Потреба любови все терпить, особливо, коли допомагає втішити когось при великих клопотах[5]. — З «Листа до Папи Римського», 1727 р. |
З «Листа до Війська запорозького», 23 квітня 1734 р.
ред.Москва, бачачи звідусюди війну важку й небезпечну, потурає, лестить вам, золоті гори обіцяє, жалуванням грошовим утішає і на всілякі вольності згоджується, але що трапиться з вами по закінченні і до якого нещастя та згуби ви тоді дійдете[5]? |
Зметикуйте, до яких ідете ви, чи вже дійшли, приятелів[5]! |
Якщо знайдете в чомусь неправду, викрийте мене[5]! |
Та присяга, якщо ви її склали, не чинна і перед Богом не грішна, бо, присягнувши попередньо одностайно на звільнення Вітчизни, тепер ви присягли лукаво, а чи можна присягати на погибель Вітчизни[6]? |
Москва, узявши з вас присягу, як захоче, так з вами із Вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й душу вашу занапастить, і Вітчизну в безодню кине, вольностей позбавить[6]. |
Через вашу несталість ми втратили цей момент для звільнення нашої любої Батьківщини і ніколи вже такого не побачимо |
Про Пилипа Орлика
ред.Він міг бути канцлером великої імперії, не те що генеральним писарем у козаків. Що мене вражає, це його великий інтелект та освіта[7]. |
|||||
— Альфред Енсен |
Навіть у найближчих до нас країнах, де працював я послом нашої держави, ніхто не знає, що Пилип Орлик створив першу в Європі демократичну конституцію, затверджену козацькою радою 5 квітня 1710 року в Бендерах. Засади громадянських прав, що лягли в основу цієї конституції, випередили на чотири десятиліття французьких енциклопедистів та на вісім десятиліть укладачів польської антифеодальної хартії з 1794 р[7]. |
|||||
— Дмитро Павличко |
З вини нашої теперішньої псевдодержавницької ідеології Пилип Орлик по справедливості не оцінений в Україні. Йому не поставлено пам’ятника, його твори належним чином не вивчено і не видано. Як і Мазепа, він перебуває в зоні замовчування, зумисної неуваги, бо все своє життя присвятив боротьбі за визволення України з-під російської кормиги[7]. |
|||||
— Дмитро Павличко |
«Стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським», – йдеться у преамбулі до Конституції Пилипа Орлика. Таким чином українське козацтво вело свій родовід від давнього народу – хозарів[8]. |
|||||
— Радіо Свобода |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7