Поваляєва Світлана Вадимівна

українська письменниця, журналістка

Світла́на Вади́мівна Поваля́єва (нар. 20 березня 1974, Київ) — українська письменниця, журналістка.

Поваляєва Світлана Вадимівна
Світлана Поваляєва (2018-04-14).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  • А життя — мов під склом — зсипається мокрим снігом за шибкою, іде невідворотно повз…Душа в скляному вакуумі — лише обличчя поналипали зовні, юрмляться, намагаються роздивитися застигляй водограй осінніх квітів у чужій душі. Beyond tomorrow…
  • А ти все очікуєш на неприйдешні зустрічі з ксерокопійованого минулого особистої історії сподівань, на лотерейну винятковість спілкування…
  • Важко живеться не тому, що нема правил. а тому, що існує розклад.
  • Взагалі, серед чоловіків я частіше спостерігаю природний дар слухання, попри всю їхню самозакоханість. Жінки перебивають весь час, вони чують лише себе і квапляться висловити все й одразу.
  • Віриш, без надії якось спокійніше, легше жити, коли нічого й нікого не чекаєш.
  • Все лайно її життя має піти саме по собі, воно спливе колись, просто треба набратись терпіння й перечекати.
  • Все просто. Просто, і тому жахливо.
  • Глухий біль, схожий на всеосяжний похмільний сором, тицькався тупими кутами в серце, в мозок, в печінку, стискав нудотно своїми пружними моцаками світле яблуко сонячного сплетіння, навалювався і огортав, і чавив ззовні настирливим почуттям гіперсамотньої безвиході, бо таким болем, як і докорами і душевними муками похмілля, неможливо з кимось поділитися…
  • Для деяких людей час має перманентну властивість зникати і невблаганно поновлюватися.
  • Є люди, чиє життя подорожує крізь час і простір, а моє — ні. Моє життя лежить у сейфі. Або у шафі. Хтось має його відімкнути й випустити у час і простір.
  • Єдине, яке за своє життя він скоїв убивство, — це вбивство Часу.
  • Жмуток кохання розсипається мов обгорілі квіти від найменшого дотику погляду думки.
  • З нею приємно говорити ні про що, а це вже щось та й значить.
  • За шибою ледь розвиднюється — ще не час прокидатися, не хочеться…Не хочеться ані прокидатися, ані знову поринати у сновидіння — хочеться опинитися по той бік декорацій…
  • Зло — безсенсовне, жах — безсюжетний, страх — живий.
  • Коли ти втратив усе і спорожнів, і холодно тобі, холодно — встань і йди! Ні-на-ві-що! Просто йди, щоби ніколи більше сюди не повернутися. Якщо схибиш — житимеш вічно, себе не тямлячи, — людиною. Встань і йди, коли покинули тебе почуття і всі, кого тримав на них, мов на ланцюжках!
  • Ламкий і непевний, сторожкий і хворобливий спокій обіймав їх легкими долонями на межі ранку.
  • Літо — це казка. Влітку, як у казці й уві сні — все стає можливим.
  • Літо повідмикало на прощання всі двері й прочинило шиби — тілом гуляє протяг.
  • Людина — це карнавальне самознищення — веселощі, насильство, сценографія смерті…
  • Людині має бути добре тільки так, як ти це собі уявляєш, все, що поза твоєю системою координат, — або є хибним і «сатанинським», або його просто не існує.
  • Людям ніколи не набридає читати, бо література — це описування їх самих, документальне підтвердження реальності їхнього існування. Фіксація і бетонізація.
  • Ми зустріли себе — це єдина причина завершення пристрасті, закоханості — тієї космічної хвороби, що жодних пояснень на Землі не має.
  • Музика — це математика, вітер, вільна енергія, що тече, душа космосу, прозорий крилатий вогонь чистого сприйняття.
  • Музична скринька осені зіграла сумовито-ніжну мелодію у ясному небі.
  • Немає страшнішої помилки, аніж дістатися до своєї мрії впритул та зупинитися /…/ якщо ти дійшов до свого найпотаємнішого бажання і не насмілився його торкнутися: знай, від сьогодні твій час зупинився. Ні, один день змінюватиме інший, сонце сходитиме та заходитиме, і на важливі зустрічі ти запізнюватимешся так, ніби час ще й як біжить. Але десь глибоко в тобі відтепер завжди буде куточок із відсутнім часом, в якому ти вічно стоятимеш і дивитимешся на свою мрію, що просто перед тобою світить вологими очиськами, і вічно чудуватимешся, чому ти не можеш схопити свій скарб у оберемок та дременути з ним геть, коли вже він так близько..
  • Обличчя за п'ять років не постаріло, а просто втратило актуальність.
  • Обоє живуть з доброякісною пухлиною суїциду, й тому в них обох відсутня межа страху.
  • Одного разу, доки ще не остаточно прокинулася, я зрозуміла, що в іграх немає правил. У жодній. Всі думають, що є, а їх немає. Тому нам так важко жити…
  • Перед світанням їй наснилися власні нирки небесно-ртутного кольору зі звивчастими каналами, які сяяли надприродною красою прямо перед очима, і від болю було не те що крикнути — не продихнути, ніби хтось щосили тиснув на них кам'яними пальцями…
  • Пильнуйте, кому ви даруєте свої дотики..
  • Писати романи легко. Читати — борони Боже.
  • Подумаєш, рік туди, рік сюди — любов — поза часом або не має часу. Часу взагалі нема. Тільки одні чомусь запізнюються на потяги і літаки, а інші — ні.
  • Проорювання мозкових доріжок…
  • Самотність рано чи пізно ошукує навіть найсильніших — змушує їх до спорудження кришталевих в'язниць і дзеркальних покоїв неспокою через чуже життя.
  • Скалічені через позбавлення крил янголи підтримують демографічну рівановагу роду людського..
  • Сонце вирішило супроводжувати жінку, куди б та не йшла, бо вона була істотою, здатною увібрати в себе всю Любов Всесвіту.
  • Таке враження, ніби ти блякнеш, бліднеш, прозорішаєш, розчиняєшся, мов зображення на погано проявленій чорно-білій фотографії.
  • Ти хочеш посміхнутись? Клікни на двокрапку і праву дужку. Твій смайлик відповзе у Павутиння…
  • Тіко не плакай. Затопиш сльозами мізки.
  • Усі ми маленькі нещасні комп'ютери ввімкнені у перенапружену мережу агресії в голому інформативному полі просто неба…
  • Холодні, сильні й байдужі ніколи не бувають уважними.
  • Ця ідилія не могла тривати довго, як взагалі будь-яка ідилія. Неможливо дати всім усе, бо всіх багато, а усього — мало!
  • Час проноситься, як реактивний літак і його вистачає лише на смерть. Перетворишся на купку брудної, обісцяної цегли, так і не дочекавшись інвестицій у свою неповторність.
  • Як небезпечно спати з кимось: переплітаються не лише тіла, а й сновидіння, — так, що їх вже не розплутати, — як волосся, думки, дихання і тепло…[1]

ПриміткиРедагувати