Подкопаєва Лілія Олександрівна
Лі́лія Олекса́ндрівна Подкопа́єва (нар. 15 серпня 1978, Донецьк, Україна) — українська спортсменка (спортивна гімнастика). Абсолютна чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (1995), чемпіонка Європи (1996), олімпійська чемпіонка Ігор в Атланті (1996).
Подкопаєва Лілія Олександрівна | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати Лілії Подкопаєвої
ред.Школа тільки українською мовою. Я вважаю, що тільки одна єдина державна мова має бути українська[1] |
Будь-яка спроба краще, ніж бездіяльність. |
|||||
Любая попытка лучше, чем бездействие.[2] |
Я з 2014 року не можу поїхати в Донецьк на могилу своєї бабусі і дідуся. Я не можу провідати своїх тренерів, які живуть там. Мене сильно ранить, що рідні та близькі люди — і все-таки з багатьма ми не знайшли точок дотику. |
|||||
Для мене Донецьк був, є і буде Україною. Може це по-дитячому, але я сподіваюся і вірю, що в найближчий час військові дії на Донбасі припиняться, коли буде підписаний мирний договір. |
|||||
Я дівчисько з околиці Донецька змогла підняти 45-тисячний зал, де присутній президент Америки зі своєю дружиною, звучить гімн України. Українська діаспора кричить: «Україна». І ти чуєш це. Це мороз по шкірі. Це сльози. Мене привела бабуся в гімнастичний зал. І вона сказала, що ми прийшли сюди за медалями. І вона не дожила місяць до цього тріумфу. І цю медаль я присвятила їй. |
|||||
Я девчонка с окраины Донецка смогла поднять 45-тысячный зал, где присутствует президент Америки со своей женой, звучит гимн Украины. Украинская диаспора кричит: «Украина». И ты слышишь это. Это мороз по коже. Это слезы. Меня привела бабушка в гимнастический зал. И она сказала, что мы пришли сюда за медалями. И она не дожила месяц до этого триумфа. И эту медаль я посвятила ей.[3][4] |
Ті, хто хотів жити в Україні, переїхав сюди. І почав свій шлях з самого початку. Ті, хто в силу віку і якихось моментів, не переїхав, вони живуть там, можливо вони думають якось по-іншому. Але життя вносить свої корективи і вони миряться з якимись моментами. |
|||||
В один із приїздів до Донецька в дитячий будинок я побачила малюка, і він зачепив мене поглядом — і це виявилася любов з першого погляду. Він подивився величезними очима, вчепився в мої пальці, і я знала, що я вже нікуди без нього не піду. Цей хлопчик приніс в моє життя стільки радості і щастя. |
|||||
Спорт був моїм бойфрендом багато років. Я прийшла в зал і була зачарована. Це було моє призначення. Спорт — дуже важкий, травмонебезпечний, але він — наркотик, без якого ти не можеш жити. Це була моя любов. Він мені дав і дає до цього дня дуже багато. У 5 років дитині складно оцінити ситуацію, однак ми однаково робимо вибір. Мені тоді запропонували також художню гімнастику та плавання. І я чомусь вибрала спортивну гімнастику, вона мені запала в душу і серце.[5] |
У мене були великі депресії щодо цього. Коли ти займаєшся великим спортом, для тебе дуже багато роблять, щоб ти фокусувався на своїй роботі. І коли я закінчила зі спортом, я розуміла, що я нічого не знаю і мені потрібно починати з нуля. Великий плюс спортсмена в тому, що він ніколи не боїться. Потрібно пробувати все і в різних напрямках. Чемпіон той, хто, незважаючи на свої падіння, може підніматися. У мене доволі довго був етап становлення і прийняття життя поза спортом. Мене підтримувала моя сім'я і друзі.[5] |
Примітки
ред.- ↑ Лілія Подкопаєва для свого сина шукала школу тільки з українською мовою (2012-08-30). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-08-30.
- ↑ Лилия Александровна Подкопаева — цитаты
- ↑ а б в г д «Для меня Донецк был, есть и будет Украиной»: 5 цитат из интервью Лилии Подкопаевой
- ↑ а б в г д Лилия Подкопаева в программе "БАЦМАН" (2018)
- ↑ а б "Спорт був моїм бойфрендом багато років": Подкопаєва розповіла про великі депресії