Поліщук Клим Лаврентійович

Кли́м Лавре́нтійович (Лаврінович, Лавринович) Поліщу́к (*25 листопада 1891, Краснопіль, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — † 3 листопада 1937, Сандармох, РРФСР, СРСР) — український письменник, публіцист, автор історичних романів доби Розстріляного відродження. Дослідник культури народу комі.

Клим Поліщук

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

До анкети письменника (1919 р., м. Київ)

Моя мати знала і співала багато старосвіцких пісень, а в довгі зімові вечорі розповідала старі перекази про місцеві церкви та палаци і, разом з тим, знала ще багато казок про татар, турків, поляків, бендерську чуму, гайдамаків та славного розбійника Кармелюка. Всі ці пісні й казки зворушували мене і розбуджували цікавість і любов до всього свого, рідного...

Особливо велике вражіння зробив на мене «Кобзарь», якого приніс мені 1905-й революційний рік. Цей рік зробив з мене маленького революціонера, а «Кобзарь» — поета. Я став старанно записувати старі перекази й казки, а разом із тим став писати свої власні оповідання і вірші. Того-ж року в місцевій газеті «Волинь» з'явилася невеличка хронікальна замітка про мене, яка була передрукована всіма українськими газетами, а в тім числі і «Громадською Думкою»...

Літо 1909-го я провів в Борзні, де часто бував у Ганни Барвінок, яка мала на мене свій шляхотний вплив в розумінні моєї праці. В кінці цього-ж року, в 23-му числі львівського часопису «Дзвінок», було надруковано перше моє оповіданнячко — «Що співав соловейко?..» З того часу аж до самої війни я постійно друкувався в таких часописях, як «Рада», «Рідний Край», «Світова Зірниця», «Дніпрові Хвилі», «Сніп», «Діло», «Ілюстрована Україна»,«Добра Новина», «Громадський голос», «Каневская Неділя», «Вольїнская Почта» і «Огни».

31-го січня 1915 року, мене зробили жовніром і затаскали в 26-й запасний баталіон, звідки і почалися мої військові митарства, результатом яких є моя книжка «Серед Могил і Руїн», яку видало в[идавницт]во «Серп і Молот». Пробуваючи весь час на фронті, я все-ж таки не втратив надії на те, що ще повернуся до праці.

Коли вибухла революція, то вона застала мене на Північнім фронті фельдшером «воєннаго времені» і писарчуком околодко — 129-го піх[отного] Бесарабського полка, звідки я і розпочав свою революційну діяльність, як український ес-дек, хоч сам співчував росийським большевикам і навіть одверто підтримував їх в боротьбі проти війни. Весною 1917 року я взявся за українізацію корпусу, а також був організатором корпусної Ради і автором її статуту. Згодом по постанові Викон[авчої] Ради ХІІ-ї армії роблюся одним з редакторів «Українського Голосу», який згодом перетворився в орган фронтової української організації в м. Пскові і проїстнував до днів большовизму.

В падолисті місяці я телеграмою тодішнього Секретаря С. Петлюри був викликаний до Київа, де працював яко співробітник Всеукраїнської Ради Військових Депутатів і приймаю ближчу участь в її органі «Наш Голос», який теж виходив до днів большовицького повстання у Київі. В часи большовицького повстання я приймав участь в боротьбі з ним, а потім виїхав на Волинь з Центральною Радою і Радою Народних Міністрів.

З політичних поглядів і переконань належу до українських незалежних соціялістів і стою на ґрунті домагання Української Трудової республіки.

Джерела

• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3