Сандармох

частина лісу у Карелії (росія), де у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей

Сандармо́х (рідше — Сандормох) — лісове урочище в Республіці Карелія, де у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

Вікіпедія
Вікіпедія
Козацький хрест «Убієнним синам України» (Сандармох, 2008)

Цитати

ред.
  •  

Капітан Матвєєв — це, мабуть, найрепрезентативніший символ убивства духу. Зрозуміло, що в «капітана матвєєва» можуть бути тисячі імен — німецькі, російські, українські, китайські... «Капітан матвєєв» — це людина зі зброєю, наділена владою стріляти. Таких земля родила й родитиме. Питання в іншому: як не проґавити ту поворотну точку історії, після якої під дулом пістолета «капітана матвєєва» опиняться голови геніїв[1]?

  •  

Лісове урочище Сандармох в Карелії: химерна архітектура щільних соснових колон, крізь які графічно простромлені сонячні промені. Стіни стін зі стовбурів і неба, що, немов сито, пропускають воду, світло і людські тіла. Тиша, пісок, мохи, лохина, журавлина. Люди кажуть, що тут чомусь ніколи не співають пташки. В урочищі Сандармох, на честь 20-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції за 5 днів було розстріляно 1111 людей.
Серед них були українські письменники Марко Вороний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Клим Поліщук, Михайло Козоріз, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, Павло Филипович, Микола Зеров та інші.
Історик Матвій Яворський, режисер Лесь Курбас, міністр освіти УНР Антон Крушельницький, а також його сини Остап і Богдан, міністр фінансів УССР Михайло Полоз[2]. — «Амадока»

  Софія Андрухович
  •  

Коли трохи ущухне цей твердий листопад, до нас прийдуть сніги. Вони заметуть і поле під Крутами, і зловісний рів біля хутора Веселого. Навіть височенні сосни з портретами наших мучеників у далекому Сандормоху стоятимуть, занесені снігом по груди. Катів, які стріляли нашим рідним і поетам у серце і в голову, більше нема на цій землі, мовчки промовлятиме сніг. Помоліться за упокій безневинно вбитих. Не ставайте катами самі, які б життєві обставини і сприятливі для зла нагоди не підштовхували вас до цього. Пам’ятайте, що перед Божими очима, які дивляться на вас із вічності, краще бути окраденим, ніж злодієм, і вбитим, аніж убивцею[3]. — З есею «Ласкавий листопад»

  — Костянтин Москалець
  •  

Розстріли в Сандармосі – це результат діяльності тих митців, тих діячів, які жили в будинку «Слово». Відійдемо від сухої статистики, а натомість назвемо поіменно: драматург Микола Куліш, його один з найкращих друзів, режисер театру «Березіль» Лесь Курбас, поет, педагог Андрій Плужанин – Панів, письменник Григорій Епік, письменник-футурист Олекса Слісаренко, письменник Михайло Яловий, письменник, літературний критик, публіцист-авангардист Валер’ян Поліщук, прозаїк Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький, який повірив в українізацію і повернувся до Радянського Союзу з Відня. Всі вони тут, у будинку «Слово», жили або у власних квартирах, або винаймали житло, вони тут творили, сміялися, розчаровувалися – всі вони загинули в один день – 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох[4].

  — Тетяна Пилипчук
  •  

Такий собі капітан Матвєєв власноруч із пістолета за чотири дні розстріляв в потилицю 1111 душ. І коли знати, ЩО то були за люди, й наскільки кращим було б людство, якби їхні голови не лягли в урочищі Сандармох, а продовжили мислити й творити... Розумієте, цього ніколи не можна забувати: що один якийсь «капітан матвєєв» здатен водномить заблокувати розвиток людства, — завдати йому такого «внутрішнього перелому», на лікування якого потрібні будуть навіть не десятиліття, а століття[1].

  Оксана Забужко
  •  

У підсумку, те, що відбувалося в урочищі Сандармох — це геноцид еліти. Сандармох є символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномену. І з того часу вона все ніяк не може відродитися[1].

  — Оксана Забужко
  •  

У тому моторошному місці, як відомо, вбито тисячі жителів європейської півночі (карелів, фінів) і трудпоселенців, колишніх в’язнів Соловків і «каналармійців», совєтських громадян і чужинців, чоловіків і жінок[5]. — «Розстріляні в Сандармосі. Північна Голгофа українства»

  — Сергій Шевченко
  •  

...Це злочин не лише проти України, але й проти людства. Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української та світової історії. А злочини проти людства, як відомо, не мають терміну давності[5]. — зі збірника «Убієнним синам України. Сандармох»

  Віктор Ющенко
  •  

Якщо ми, нарешті, наважимося розкрити для себе самих зв’язну й послідовну картину нашої історичної трагедії, тоді матимемо куди менше претензій до дійсності, менше підстав для депресії, суспільної апатії, рукоопускання тощо. Правильний анамнез хвороби — півшляху до одужання. Ось чому важливо пам’ятати Сандармох: він — необхідна ланка в тому історичному ланцюгу, в результаті якого ми «маємо те, що маємо»[1].

  — Оксана Забужко

Див. також

ред.

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
  • Андрухович Софія. Амадока. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — С. 832. — ISBN 978-617-679-629-9