Портяк Василь Васильович

Портяк Василь Васильович (31 березня 1952, Кривопілля — 2 березня 2019, Київ) — український письменник, прозаїк, сценарист («Нескорений», «Залізна сотня»). Член Національної спілки кінематографістів України.

Портяк Василь Васильович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«З якого боку оцінювати, визначати. З одного боку – я професійний сценарист. Навіть, хм, дипломований (закінчив відповідну школу, ще в Москві). Років з п’ятнадцять це була моя робота, мій хліб, стиль життя почасти. Але до того вже була книжка, не полишали нові задуми… Одне можу сказати, що міг би вибрати одну чи другу новелу, що на неї не проміняв би ні десяток екранізованих сценаріїв, ні ще купу нереалізованих». — про себе, як кіносценарист, який «заходить» у літературу, чи прозаїка, який працює в кіно в інтерв'ю "Буквоїд" Василь Портяк: «Багато важить порозуміння між сценаристом і режисером. Ідеального не буває…» (29 травня 2011 року)

«Про героїзм, самозречення, про все це писали і будуть. Досі не досліджений феномен УПА як власне армії. З усіма її структурними ознаками, системою вишколів, існуванням необхідних служб – санітарних, інтендантських, взаємодією на великих обширах, іноді поділених кордоном (Закерзоння) упівських куренів, загонів, груп… Такого досконало армійського характеру не мала жодна мілітарна сила бездержавних на той час націй, навіть польська АК чи партизанські сили Тіто. А через те, що УПА діяла згідно з ясно виробленою ОУН політичною доктриною, можемо впевнено говорити, що настільки водночас боєздатної і дисциплінованої армії Україна не мала за всю свою історію». — про історичну оцінку УПА в інтерв'ю "Буквоїд" Василь Портяк: «Багато важить порозуміння між сценаристом і режисером. Ідеального не буває…» (29 травня 2011 року)

«Думаю, це «Меланхолійний вальс» і «Вишневі ночі». Перший – за творами Ольги Кобилянської, її листами, щоденниками (якраз незадовго до того, як писався сценарій, денники Кобилянської були перекладені з німецької). Знімальній групі вдалось відтворити отой флер артизму, гнобленого побутом, еротичних переживань, відчуття фатуму – цілого отого світу юних героїнь. Багато важило, що то був мій сценарний дебют. «Вишневі ночі» зняті за повістю Бориса Харчука. Було цікаво впоратись із завданням: «наростити» сюжет масою героїв, епізодів, не вихлюпнувши при цьому дитя з купелі. Жаль, Харчук уже не жив, навіть при початку роботи над фільмом, але мені здається, що адаптація повісті до кіно була вдалою. Це був мій перший «захід» в тему УПА. І взагалі перший – в українському ігровому кіно. На цю тему знімали вперше. Тому є деякі неточності, відсутні певні акценти, але кіно «склалося». До речі, фільм не один раз показували на деяких російських каналах. Тепер уже, мабуть, не скоро появиться знову анонс про фільм «о том, как енкаведіст влюбілся в юную бандеровку». Багато важить (для автора, принаймні) робоче, скажемо простіше, порозуміння між сценаристом і режисером. Ідеального не буває, але і з Савченком Борисом, і з Аркадієм Микульським було добрим». — про найбільш вдалу кінороботу за власним сценарієм в інтерв'ю "Буквоїд" Василь Портяк: «Багато важить порозуміння між сценаристом і режисером. Ідеального не буває…» (29 травня 2011 року)

«Всі знають Трушеві спогади про те, як Стефаник падав на канапу і ридав, пишучи перші новели. А на схилі віку він мав водяне крісло в ставку, де мусив сидіти годинами для заспокоєння розхитаних нервів. Кому ще було і є в нашій прозі до снаги заробити на таке крісло? Кажу не про що інше, тільки про тексти. Стефаник і досі недосяжний». — про порівняння із творчістю Василя Стефаника в інтерв'ю "Буквоїд" Василь Портяк: «Багато важить порозуміння між сценаристом і режисером. Ідеального не буває…» (29 травня 2011 року)

«Можна, інколи саме в цьому і полягає робота кіносценариста. Можна не тільки із слабкого матеріалу зробити щось путнє, на зустрічі з гімназистами я згадував про оповідання Коцюбинського «Інтермеццо» і як його бачив у кіноінтерпритації Сергій Параджанов. Матеріал абсолютно не годиться для зйомок, але коли з’являється майстер-режисер, який здатен зробити такий фільм, тоді з’являється потреба у сценарії і він пишеться, все «о’кей»». — про те, чи можна сценаристу з відверто слабкого роману зробити чудовий кіносценарій для майбутнього кіношедевру в інтерв'ю "Час змін" Кінодраматург Василь Портяк: «У нас є пантеон героїв…» (24 грудня 2012 року)

«Сценарії у мене виношуються довго, а от записуються швидко. Мені згадується, що довгий час я працював над сценарій по роману Івана Багряного «Людина, яка біжить над прірвою», він на жаль, не реалізований. А от сценарій про героїв Крут писався легко, та і його не взяли у виробництво». — про сценарій, який писав найдовше в інтерв'ю "Час змін" Кінодраматург Василь Портяк: «У нас є пантеон героїв…» (24 грудня 2012 року)

«Це неправильний погляд. Треба розказувати людям, що українці провели успішну бойову операцію, стримали чисельну більшовицьку армію. Так, частина студентського куреню попала в полон і була закатована. Саме про них, молодих людей із романтичними мріями, патріотизмом, першим коханням я писав сценарій. А створювати міф почали українські керівники, які хотіли тим самим приховати свої помилки у розбудові держави». — про міфи навколо історії битви під Крутами в інтерв'ю "Час змін" Кінодраматург Василь Портяк: «У нас є пантеон героїв…» (24 грудня 2012 року)