Ройз Світлана Анатоліївна

Ройз Світлана Анатоліївна — українська сімейна й дитяча психологиня, письменниця, авторка освітніх проєктів для батьків, вчителів, медиків, психологів.

Світлана Ройз

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Вчитель має бути дуже глибоким, бо він працює зі своїм світом. Саме цей світ він ретранслює на учнів. Також — живим, емоційним, мати контакт зі своєю внутрішньою дитиною.

Зараз серед психологів стало модним вживати слово резилентність — це життєстійкість. Вона полягає в здатності відновитися після кризи. Це дуже важлива навичка, адже зараз ми весь час перебуваємо в кризі і нам постійно доводиться відновлюватися. Якщо цього не опанувати, то не зможемо сконструювати в дітей здорову модель поведінки.

Сміх і радість — найкраща медитація і найкраща терапія. І найкращий засіб для зміцнення імунітету.

Як відомо, страх — одне з найсильніших почуттів людини. Страх паралізує людину, перетворює її на раба, безпорадну ляльку, не дає їй дихати, говорити, думати… Той, хто відчуває страх, апріорі стає жертвою того, перед ким або чим він пасує. Щоб позбутися нападу страху, потрібно підходити до ситуації з холодним розумом і внутрішнім спокоєм, а це неможливо для того, хто панікує.

Імунітет зміцнюється, коли дитина відчуває, що її люблять. А це означає: ніжних, теплих дотиків саме зараз має бути набагато більше. Можна уявити, що дитина — пластилін. Ми його розминаємо і щось із нього д-у-у-уже гарне ліпимо.

Запит на повагу своїх кордонів починається зі свого права на ці кордони, з права на свою територію. Тут робота з дорослими людьми полягає іноді в тому, щоби дозволити собі зайняти зручне місце: зручно сісти чи лягти, обрати для себе стерпну дистанцію в контакті. Себто зробити щось для себе

Емоції – це зворотний зв’язок нашого мозку про те, що відбулося. Кожна емоція говорить про те, що є якась потреба. І наші потреби – важливі. І якщо ми перебуваємо в стані поваги до своїх потреб, то можемо про щось попросити, і це не буде звучати як претензія. Тобто ми озвучуватимемо це з відчуття своєї сили. Якщо звучить претензія, це завжди робиться зі стану слабкості. І це означає, що особисті кордони людини не сформовані

Уміння коректно обходитися зі своїми кордонами призведе до того, що людина буде коректнішою на території інших людей. Чим більше у вчителів буде самоповаги й поваги, тим менше їм доведеться застосовувати авторитарність і тим безпечніше поруч із ними буде дітям, тим більше в дітей будуть розвиватися навички поваги до їхніх власних кордонів і тим менше вчителі вигоратимуть

Тема кордонів – складна в нашій культурі. У багатьох із нас не було досвіду відчувати повагу до себе. Але я впевнена, що ми можемо напрацювати цю якість, як і вміння коректно говорити “ні”, коли це потрібно і коли ми цього хочемо. Коли я в контакті з цим відчуттям, мені спокійно, стійко, я відчуваю рівновагу, це дає можливість спокійно дивитися в очі іншим, на теперішнє, минуле й майбутнє

Дивись – у серці мами завжди всім є місце. І завжди-завжди буде місце для всіх.

Знаєте, будь-який мій семінар і взагалі контакт із дорослими починається зі слів «Сядьте, будь ласка, зручно. Займіть місце на стільці так, ніби ви сидите на троні. На троні свого життя». Це звучить просто, але це справді важливе вміння, з якого взагалі починається віра в те, що у мене є СВОЄ місце і я маю право на власні потреби. І я займаю своє місце — мами. Не ідеальної. Живої.

Розлучення для батьків — це не просто вихід зі стосунків, адже з них неможливо вийти, якщо у вас є дитина. Це збереження такого контакту, що дозволяє відчувати близькість, до якої готові обидві вже нові сімейні системи.

Важливо — настільки ми дозволили собі й дитині бути Собою. Дитині не потрібен наш перфекціонізм. Їй потрібні ми — живі. природні люди, які розвиваються, які люблять — різні.

Про себе

Якби я не була письменницею, я би співала, і вчилася використовувати мову рухів, танцю, малюнку, фотографії — це все є мовою. В той час, коли я не пишу — я як раз досліджую, як я спілкуюсь з іншими і світом через інші «канали» розмови

Робота з болем і психосоматика — мій живий досвід, а не сухі знання з навчальних курсів і книжок. Психологиня — це не численні сертифікати на стіні кабінету. Я шкірою відчуваю те, що відчувають гіперчутливі діти, і можу допомогти їхнім батькам зрозуміти їх.

Я й досі інколи почуваюся поганою психологинею. Робота з власними сумнівами в собі — історія на все життя. Є навіть така гарна легенда, що слово «сатан» перекладається як «сумнів», той, хто примушує нас сумніватися. Щойно ми наближаємося до «внутрішнього Бога» — до впевнености у своїй силі, компетентності, з’являються внутрішні сумніви, внутрішній сатана, критик. Можливо, саме це стимулює постійний розвиток?

Цінність родини для мене безперечна. Я не просто дитячо-сімейний психолог — я щира родинолюбка.

Я знаю, що таке бути дуже сенсетивними дитиною й дорослим,— і знаю, як це перетворити на інструмент: саме тому, напевне, дорослі до мене приходять, щоб "потоншати", а дітям я допомагаю зміцніти. І в мене відчуття, що не я обрала професію, а професія обрала мене.

У мене дивовижна професія, в якій власні внутрішні набутки, кризи, хвороби, знахідки, якщо вони прожиті, якщо тема всередині спокійна й закрита, — стають внеском у становлення фахівця. Ми ж працюємо "собою" — не тільки знаннями, компетенціями та дипломами. Працюємо "своїм світом".

Джерела

• Макаревич Мирослава. Україна має жіноче обличчя. — Київ: "Агенція "ІРІО", 2021. — 132 с.
• РОЙЗ, С. Чарівна паличка для батьків: Дитинознавство (теорія розвитку та виховання); Як із буки зробити посміхайку (практикум для батьків); Секрети дорослого життя (практикум для дітей). К.: Ніка-Центр, 2005.