Роксолана (роман Павла Загребельного)
історичний роман українського письменника Павла Загребельного
(Перенаправлено з Роксолана (Загребельний))
«Роксолана» — історичний роман українського письменника Павла Загребельного, вперше надрукований у 1980 році, в якому розповідається про життя української конкубіни турецького султана Сулеймана І Роксолани.
Цитати
ред.- Дивно влаштована людина: з неймовірною жадібністю гребе вона до себе все на світі, безмірно страждає, коли їй чогось не дістається, але ще більше мучиться, коли не може в той чи інший спосіб позбутися здобутого. Розтринькати гроші, перепаскудити наїдки й напитки, похвалитися таємницями, змарнувати все своє життя.
- Нічого немає ворожішого й ненависнішого для жінки, ніж війна.
- Людинi заповiдано (i не наяву, а ввi снi, щоб мало вигляд пророкування): читай! Не вiдаючи що, не знаючи як i де i яким способом,- читай! Призначення твоє на землi й у свiтi: читай! Читай на землi слiди живi й мертвi, камiнь i пiсок, у листi дерев i в травах, у сонячнiм маревi й у дощовiй iмлi, в течiї рiк, в очах дiтей i жiнок, у бiговi оленя, в пострибi лева, у спiвi птахiв, у горiннi вогню, в мерехтiннi зiрок, у безконечних просторах неба - читай! Вогненнi лiтери випеченi в твоїм серцi й у мозку, вийдуть з серця i мозку, засяють яскравiше за всi самоцвiти землi, запалають яскравiше всiх вогнiв небесних - читай!
- Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від безбройного.
- Тепер переконалася, що дияволи - тисячоликі. Часто й не знаєш, де вони і які.
- Ті, хто хоче відректися від свого тіла, намагаються вийти за межі свого єства і втекти від своєї людської природи, - це безумці. Замість обернутися в ангелів, вони перетворюються на звірів, замість возвисится - вони принижують себе...
- Хуррем не думала про смерть і не боялася її. Смерть не для неї і не для її дитяти. То для інших, найперше для чоловіків. Вони живуть з думкою про смерть, постійною і невичерпною, для них вона буває пишна, або ніяка, а то й ганебна. Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи, квіти або хмаринки під сонцем. По собі полишають дітей, життя, цілий світ. Завжди носять той світ у собі, наповнені ним і переповнені, тому й всемогутні.
- Прагнемо того, чого позбавлені.
- Воістину: краса - в очах того, хто любить.
- Мертвих ворогів не треба боятися. їх треба любити і всіляко возвеличувати, бо тоді наші перемоги над ними набувають більшої ваги.
- Любов, молитва і війна починаються завжди прекрасно. А кінчаються?
- Справжні люди мають мовчати. Робити своє без галасу.
- Як мало треба людині, щоб жити, і як безмежно багато треба для цілого життя.
- Коли невігластво панує в суспільстві, а безлад - в умах, тоді закони плодяться з такою силою, що їх незмога не тільки застосовувати й виконувати, а навіть прочитувати. Тільки чорний люд і дрібні власники підкоряються закону. Багаті керуються власними вигодами, а не законами.
- Він хотів сказати, що жінка може зруйнувати все на світі, але стримався, згадавши про себе. Що він без жінки? І що йому держава, земля, всі простори, коли не зоріють над ними ці прекрасні очі й не чутно цього єдиного голосу?
- ...жінки народжені для суперництва, а не для дружби.
- З примусової любові виростає тільки ненависть.
- Трава, яка занадто швидко росте, никне від власної ваги.
- Тисячоверблюжий караван залежить від одного-однісінького осла, який іде попереду.
- Взагалі коли ти стоїш, а твій супротивник сидить, то вже цим ваші ролі визначено наперед: той, хто сидить, звинувачує, хто стоїть - виправдовується.
- …в цій величезній державі все робилося всупереч здоровому глузду: Те, що треба зробити негайно, розтягувалося на час невизначений, а те, що могло бути навіть злочинним, сповнювалося негайно.
- Кожен чоловік прагне бути островом, і володарі, мабуть, виразно відчувають це і ні за яку ціну не хочуть дозволити людям такої неприступності й незалежності.
- Жінці не досить слів. Вона все хоче перетворити на вчинки.
- Страх зв'язує набагато міцніше, ніж любов.
- Випустити на волю жінку однаково, що випустити правду. І ту, й ту ув'язнюють, лякаючись їхньої руйнівної сили, їхньої невтоленої жадоби до волі.
- Мені здається, що щастя людини - тільки в її дитинстві. Повернутися туди бодай краєчком душі - і вже був би найщасливіший на світі.
- Від долі не втікають - їй ідуть на зустріч. Усе життя.
- Жінки можуть прощати все, та тільки не рабство й приниження.
- Один раз відмовишся від свободи, а тоді навіки забудеш, що то таке.
- Навіть тисячі приятелів замало, але навіть один ворог - то вже забагато.
- Дружбу подарунками не купують.
- Не треба боятися смерті. Вона наздоганяє того, хто її боїться.
- Вірність доводять ділами.
- Найближчі друзі виявляються безсилими, часто і забувають тебе, щойно ти щезла з очей, зате вороги пам'ятають про тебе завжди і знайдуть навіть на тім світі.
- Вісті - це теж товар. Їх можна пускати в обіг одразу, іноді доводиться складати в караван-сараях до слушної нагоди, але нехтувати ними справжній купець ніколи не буде.
- Яка ж жінка знехтує нагодою виказати чоловікові все, що вона про нього думає.
- Минуле, навіть відступаючи в людині, не зникає безслідно, воно переплітається з сущим, іноді лиш маячить на обріях свідомості, зринає у болючому спогаді або ж приходить у снах[1].
- Один раз відмовишся від свободи, а тоді навіки забудеш, що то таке.
- Коли невігластво панує в суспільстві, а безлад — в умах, тоді закони плодяться із такою силою, що їх незмога не тільки застосовувати й виконувати, а навіть прочитувати.
- Історією не завжди можна втішатися – в неї треба ще й учитися.
- Але живі борються! Ні голод, ні нещастя, ні сама смерть не об’єднують людей. Об’єднує їх боротьба. Тільки в ній порятунок для людини. Тільки в ній здобувається найголовніше – воля, свобода.
- А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших — незаймані до високих літ.
- Тільки чорний люд і дрібні власники підкоряються закону. Багаті керуються власними вигодами, а не законами[2].