Сайко Оксана Володимирівна

Сайко Оксана Володимирівна ( народилась 1 січня 1976 року, м.Скалат, Тернопільської області) — письменниця, дипломантка літературного конкурсу «Гранослов-2006», переможниця конкурсу на найкращу повість від журналу «Дніпро» 2009 року (повість «Волоцюги»).

Сайко Оксана Володимирівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе

Дуже люблю оперу, класичну музику, балет, часто буваю в театрі. Але разом з тим люблю експериментування в мистецтві, те, що ламає якісь його академічні канони й стереотипи, й утверджує свободу якогось нового стилю. Зокрема захоплююся виставами Романа Віктюка, не пропускаючи його гастролей. Багато читаю.

Подобається подорожувати, пізнавати щось нове – від краєвидів, історії, культури і кухні до спілкування з людьми. Люблю блукати на самоті старими вуличками Львова й думати, перебувати десь серед природи з близькою мені людиною, у бабусиному селі, з яким пов’язані найкращі спогади дитинства.

Цитати про творчість

Настає момент, коли просто треба написати. Можливе, це певне відхилення. Творчість сама по собі – вже певне відхилення від норми. Вона не має режиму, обмеження. Створення свого художнього світу – деколи це втеча від реальності, а деколи спосіб краще її пізнати.

Цитати про роботу

Перш за все я завжди думала над цікавим сюжетом. Іноді ідея обіцяла одне, а в процесі написання все кардинально змінювалося, що виявлялося непередбачувано й для мене.

У кожен створений образ вкладаю якусь часточку себе, я свого роду перевтілююся. Адже в той час, коли пишу для дітей – сама стаю дитиною. Із своїм дитячим світом, дитячими проблемами, почуттями й пригодами.

Дитяча література не може бути без якихось виховних моментів. Просто у мене це вже мимоволі випливало із сюжету, а не сюжет будувався навколо певної ідеї щодо моралі. І я вважаю, що в мене це виходило ненав’язливо.

А щодо родинних історій — зізнаюся, виникали думки дати їм друге дихання і написати якусь повість про колишнє життя моєї рідні. Можливо, колись я за це візьмуся. Але поки що це визріває. Така тема для мене – дуже відповідальна і вимагає більше знань, досліджень, фактів.

Цитати про дітей та молодь

Щодо найбільш розповсюдженого недоліку, який доводиться спостерігати у сучасних підлітків, на мою думку - узалежненість інтернетом, з якого часто діти можуть поглинати негативну інформацію.

Сучасна молодь є для мене цікавою. Спілкуючись із нею, зовсім не відчуваю себе із якогось зовсім іншого світу. Й не відчуваю відносно неї жодного відчуження чи конфлікту різниці поколінь. А навіть, навпаки, часто бачу у тих підлітках себе, а пізнаючи їхні проблеми, пригадую щось схоже, що було й за часів мого дитинства.

Цитати про рідне село

Мене огорнули неймовірні почуття: якогось і радісного піднесення, і глибокого щему. Наче побачила щось до болю рідне, знайоме, сокровенне, що пам’ятала генами; часточку чуда, очікування якого жило в мені з дитинства. Здавалося, що разом зі мною в ту мить на рідні землі повернулися усі мої предки, і ми опинилися там разом.

Дерев’яна хата – простора, з великими сінами, коморою і двома кімнатами. Але все одно було складно уявити, як у ній поміщалися дев’ятеро дітей і двоє дорослих. Видно було, що там дуже давно ніхто не жив — проломилася стеля у сінах, звисало густе павутиння. Панувала непорушність, застиглість часу і речей – все, як було пів століття тому, і разом з тим оселю огортав дивний затишок і якесь очікування.

Цитати із творів Оксани Сайко

Кав'ярня на розі

Іноді невідомі автори бувають цікавішими, ніж відомі. Бо ти не знаєш, чого від них чекати. Це завжди схоже на маленьке відкриття, яке немовби належить тільки тобі.

Іноді люди полюбляють створювати собі якісь перешкоди.

Усім у житті керує випадок. Він іноді може бути справедливим, а іноді сліпим.

Чому іноді наші почуття є настільки незбагненними? Майже як поезія…

Забута мелодія

Музика складається не лише з незбагненної поезії відчуттів та почуттів, перетворених у гармонію звуку. Вона зіткана з історій, які кожен, хто її грає чи чує, прочитує так, начебто сам є їхнім автором.

...музичний твір щоразу може звучати по-іншому, і щоразу можна почути у ньому щось нове, те, чим він може здивувати. Тому стверджувати, що ти добре знаєш його – неможливо, бо він і далі залишається для тебе непередбаченим, з якоюсь таємницею і наче незнайомим. Справжній музикант, яким би не був віртуозом, продовжує вдосконалюватися, бо вловлює у тій музиці щось таке, чого ще не сказав...

Драма, яку вибудовують обставини і особистості, завжди мають глибокий сенс, навіть якщо це трагічна історія.

…Я розчахнула вікно, щоби впустити в кімнату трохи вітру, вечірньої весняної свіжості і, сівши на підвіконня, обхопивши руками ноги, споглядала день, що минав. Можливо, з часом він втратить якісь свої барви, залишить лише щось яскраве, що потоне в глибинах пам’яті, щоб колись несподівано зринути знову тією меланхолійною забутою мелодією, яка живе у кожному з нас…

Новенька

Через прочинені двері утворився протяг, розчахнулося вікно, зашелестів списаними аркушами зошит. Здавалось, її привів весняний вітерець. Вона стояла посеред класу і всміхалася, трішки зніяковіла, зашарівшись з хвилювання, притискаючи до грудей яскраво-червону спортивну сумку.

Й такими живими були її зелено-брунатно-білі фарби, що Ігор мимоволі замилувався ним, хоч досі ніколи не цікавився живописом, а радше навпаки, вважав це справою нудною, нецікавою, не гідною уваги справжнього чоловіка. Почувався так, ніби розкрив її таємницю. І це принесло йому якесь полегшення. Не така вона вже й незрозуміла…

Саме про таких, як Чалага, вчителі кажуть – тяжкий підліток. Запхавши руки в кишені, він з навмисною презирливістю зміряв її з голови до ніг, пройшов повз, зачепивши ліктем, не зронивши ні слова. "От штучка, з якими очиськами…" – лише подумав. Вона змішувала фарби і клала їх, ледь торкаючись полотна. І це якимсь дивним чином його заворожувало – здавалося, він міг спостерігати, як вона малює, довго-довго… Й сам дивувався з цього свого стану. "Так от у чому її дивність!"

Наступного дня, передумавши прогулювати алгебру, Чалага прийшов на перший урок, хоч за невиконане домашнє завдання йому знову світила двійка. Ще здалеку помітивши Терезу, він всміхнувся, зітхнув з полегшенням. Тепер не має значення, хай ставлять навіть і сто двійок, хоча… Потрібно буде якось пересісти до неї, нехай пояснить йому ті кляті алгоритми… Але це вже завтра.

"Цікаво, – подумав Чалага, – а як вона все-таки малюватиме вітер?"

Джерела

• https://rivnepost.rv.ua/news/oksana-sayko-tvorchist-tse-uzhe-vidkhilennya-vid-normi
• https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/12/121205_book_2012_interview_sajko_oz
• https://rozmova.wordpress.com/2020/11/19/oksana-saiko/
• https://starylev.com.ua/blogs/oksana-sayko-kavyarnya-na-rozi
• https://chytay-ua.com/blog.php?id=914
• https://chytay-ua.com/blog.php?id=914