Сальваторе Квазімодо

Сальвато́ре Квазíмодо (іт. Salvatore Quasimodo; 20 серпня 1901 — 14 червня 1968) — італійський письменник, поет, перекладач. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1959 року «за ліричну поезію, яка з класичною жвавістю висловлює трагічний досвід нашого часу».

Сальваторе Квазімодо

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Поезія народжується на самоті і... з цієї самотності поширюється у всіх напрямках... Поезія, навіть лірична, — це завжди «мова». Слухачем може бути хто завгодно: сам поет, його дух, випадковий перехожий або тисячі людей.

Уже не першу ніч. Зачувши плюскіт моря В пустельних і піщаних берегах, Я чую голос, що його луну Мені дбайлива пам'ять зберігає. Я чую птиць, що кубляться на кручах, Звідкіль жене їх квітень у долину. — «Зачувши плюскіт моря»

Мовчання, що захололо вздовж вулиць, І вітер лихий, що в опалому листі То шарудить, то знов підлітає До багряно-біло-чорних ворожих стягів... — «Лист»