Сальвато́ре Квазíмодо (іт. Salvatore Quasimodo; 20 серпня 1901 — 14 червня 1968) — італійський письменник, поет, перекладач. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1959 року «за ліричну поезію, яка з класичною жвавістю висловлює трагічний досвід нашого часу».
|
Поезія народжується на самоті і... з цієї самотності поширюється у всіх напрямках... Поезія, навіть лірична, — це завжди «мова». Слухачем може бути хто завгодно: сам поет, його дух, випадковий перехожий або тисячі людей[1].
|
|
|
|
|
|
Уже не першу ніч. Зачувши плюскіт моря
В пустельних і піщаних берегах,
Я чую голос, що його луну
Мені дбайлива пам'ять зберігає.
Я чую птиць, що кубляться на кручах,
Звідкіль жене їх квітень у долину[2]. — «Зачувши плюскіт моря»
|
|
|
|
|
|
Мовчання, що захололо вздовж вулиць,
І вітер лихий, що в опалому листі
То шарудить, то знов підлітає
До багряно-біло-чорних ворожих стягів[3]... — «Лист»
|
|
|
|
|
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
