Славенка Дракуліч

Славенка Дракуліч (хорв. Slavenka Drakulić, 4 липня 1949, Рієка) – хорватська письменниця та журналістка.

Славенка Дракуліч

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

В

Важливо розуміти, що карколомні зміни у долі СРСР стались не тому, що впала Берлінська стіна та відбулися події Оксамитової революції 1989 року, а тому, що Горбачов започаткував перебудову та гласність. Я думаю, що події 1989 року у Східній Європі можна порівняти з землетрусом. Все сталося дуже швидко, проте вплив і наслідки цих подій ми відчували ще дуже довго.

Від 1989 року у світовій культурі відбувся величезний зсув, змінилася сама її парадигма: стався перехід від культури слова до культури зображення. Цей перехід і витворення нової глобальної візуальної мови великою мірою уможливила поява нових медіа. Змінилися і функцій культури: вона перетворилася на розвагу.

К

Кожен письменник має власний підхід, стиль, досвід, характер та відчуття етики. Усе це разом творить текст. Хтось інший напише на цю ж тему інакше, але я не можу пояснити, як мені вдається саме так. Справа у часі та методиці. Я прискіплива та уважна. Я не пишу про щось, чого не знаю, чого не бачила і чого не можу підтвердити. — Про книгу «Вони б і мухи не скривдили»

Коли ти знаєш, що відбувається на війні, коли говориш із жертвами, то починаєш питати себе: а хто злочинці? Хто коїть такі жахливі речі? Я почала своє розслідування. Немає жодної містики у запитанні, ким є ці люди. Я вирішила, що найефективніший та найбільш репрезентативний спосіб показати це — поїхати на трибунал у Гаазі. Бути там і спостерігати. — Про роботу над книгою «Вони б і мухи не скривдили»

Л

Людська природа дуже складна і мінлива, в ній закладена дуальність, коли людина робить вибір вчинити так або інакше, піти в цьому напрямку або у протилежному. І я власне пишу про те, що велику роль у прийнятті цього рішення часто відіграють не внутрішні переконання людини, а зовнішні обставини.

М

Мені пощастило, що я можу писати і як журналіст, і як автор художніх творів. Є речі лише для публіцистики, а з чогось можна зробити чудовий роман. Іноді я своєрідно поєдную ці стилі.

Ми не зустрічаємо воєнних злочинців щодня — принаймні нам так здається. — Про книгу «Вони б і мухи не скривдили»

Ми не приділяли уваги тому, хто серб, а хто хорват. Коли я ходила до школи, в моєму класі ніхто не думав про національності. І ось раптом ти маєш дивитися і дослухатися, бо ж раптом поряд з тобою серб. Що скажуть про мене, якщо я з ним говоритиму? Це концепція «Балканського експреса».

Ми ніколи не знаємо, який саме вибір людина зробить, доки не дійде до справи. Навіть щодо себе ви не можете нічого гарантувати. Як я поведусь за екстремальних обставин? Я не можу знати напевне, і я свідома цього. Це жахає, тож люди найчастіше воліють цього не визнавати, проте це працює саме так.

Н

Націоналізм завжди з чогось випливає. Потрібно розглянути передумови. Я вважаю, що націоналізм (як принцип) шкідливий. Джордж Орвелл казав, що націоналізм потребує ворога. Він живе ворогом, самостверджується коштом ворога. Щоб підготувати війну, потрібно спочатку сформувати націоналізм. Треба мати дієву пропаганду, щоби переконати людей у тому, що інші люди є ворогами, загрозою. Людині потрібне виправдання, щоб убивати.

П

Патріотизм — це не ідеологія, не загальне, а індивідуальне. Ми часто плутаємо ці поняття. Патріотизм — це особисте почуття, що не потребує виправдань. Він може бути пов’язаний з чим завгодно: національною кухнею, спогадами, краєвидами, родиною тощо. Патріотизм нікому не треба доводити.

Подолання прірви між особистою та офіційною історією потребує часу, великих зусиль, а ще – чесності. Я бачу, що чи не всі уряди посткомуністичних країн сьогодні намагаються конструювати в своїй країнах якусь одну історію, вигідну для них. Але це хибний шлях. Конструювання минулого – не завдання держави.

Покоління, народжене після 1989 року, народилося у безумовно більш вільному та демократичному світі, більш відкритому та сповненому нових можливостей, але й у світі, де культура та її роль вже не ті, що були доти. Це дуже важливий аспект для розуміння того, якою є сучасна молодь: вона читає все менше, знає все менше, ігнорує дедалі більше важливих речей, і такими їх зробила саме «розважальна» культурна парадигма.

Принципово новим за ці 30 років у пост-комуністичних країнах було те, що розбудова демократії зробила можливим інтеграцію цих держав до глобального світу. Тобто ці країни, переживаючи власні трансформації, інтегрувались в світ, що і сам зазнавав величезних оновлень.

Пропагандистські кроки завжди непомітні, проте вони відбуваються щодня і дають свої результати. Люди звикають до того, що відбувається, і врешті приймають навіть дуже страшні зміни. Як від цього захиститися? Суспільство може протистояти цьому, тільки якщо воно достатньо сильне, має міцні демократичні інститути, потужне громадянське суспільство, свободу висловлювання та вільні незалежні медіа (яких, на мою думку, сьогодні в достатній мірі не має жодна країна).

Психологічне підґрунтя історії — це те, що ви прагнете знати, хто ці злочинці. Технічна складова — переважно порпання в архівах, щоб скласти правдивий портрет людини. Моєю метою було розглянути індивідуальні випадки людей різного походження, соціального статусу, освіченості, професії. Цей «розріз» суспільства демонструє, що будь-хто може опинитися в такій ситуації. — Про книгу «Вони б і мухи не скривдили»

С

Сьогодні для того, аби відновити історичну справедливість і мати власну оптику щодо власної історії, посттоталітарним державам вкрай необхідна незалежна наука та науковці, що писали б книжки та наукові роботи без остраху та жодної державної цензури. Звісно, в цих країнах зазвичай існують множинні інтерпретації історії, що часом спричиняє до конфліктів та суспільних дискусій. До того ж, існує ще й особиста та колективна пам’ять людей про конкретні події. Все це разом і творить реальну історію держави.

Т

Те, що сталося на Балканах на початку 90-х, було війною між сусідами різних національностей, що могли доти мешкати на сусідніх поверхах одного будинку. Важливо розуміти, що війна в колишній Югославії не була результатом прагнень людей, а була інспірована політиками.

У

Убивство — найбільше табу в нашій цивілізації. Для нього потрібна вагома причина. Цивільним треба щось, що їх виправдає, солдатам досить просто наказу — у книжці про це теж є. — Про книгу «Вони б і мухи не скривдили»

У «Вони б і мухи не скривдили» є дві попередниці. Перша книжка, «Балканський експрес», показує ситуацію з погляду жителів міста, а не передової. Вона про те, як люди навколо тебе змінюються у часи війни. Якщо підсумувати, це короткі історії з життя. До прикладу, люди в супермаркеті скуповують цукор і борошно — про всяк випадок. І також про те, як змінюється ставлення людей одне до одного. [...] Інша книжка («С — роман про Балкани» або «Мовби мене там нема») — про масові зґвалтування в Боснії мусульманських жінок, які жили у таборах для солдатів. Їх систематично ґвалтували та піддавали тортурам. І це, попри стереотип, робили не тільки серби. Зґвалтування вважається «нормальною» частиною війни. Я написала про історії цих жінок, відштовхуючись від наявного фактажу.

У моїй країні сталася війна, моя країна розпалася, з неї постали нові держави. Поки Європа єдналася, Югославія розвалювалася на частини. Як письменниця, я відчула потребу написати про це.

Ч

Чи люди сьогодні сприймають маніпуляції, політичні ігри та навіть війни як небезпеку? Моє покоління ставилося до цього саме так, а щодо сучасної молоді я, якщо чесно, не певна.

Я

Якщо не буде політичної волі до визнання і розслідування абсолютно всіх злочинів тієї війни, жодне остаточне примирення неможливе. Проте наразі мені очевидно, що націоналістичні політики у Хорватії, Сербії, Боснії прагнуть зовсім не цього, їм вигідніше, аби ці країни залишалися корумпованими.

Я часто кажу, що невігластво сьогодні стало найкращим політичним інструментом, що його політики використовують проти людей. Коли людям байдуже, що діється навколо, чи що відбувалося з їхньою країною у минулому – ними значно легше керувати чи маніпулювати. Це просто фантастично ефективний політичний інструмент! Коли ви як політик маєте справу з новим поколінням, що нічого не знає, нічого не читає і нічим не цікавиться – то вам нема чого хвилюватися, можете робити що завгодно.