Мова Василь Семенович

Васи́ль Семе́нович Мо́ва (Лима́нський) (1842—1891) — український кубанський поет, драматург, прозаїк, мемуарист, перекладач.

Васи́ль Мо́ва (Лима́нський)

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Цитати

• А земля — скорбот оселя,
  Правди й волі арештарня!
  А земля — тісна пустеля,
  Чи мертвуща буцигарня!

(«На прогулянках», с. 269)

• Бо теє козацтво, навикши бурхать,
  Не вміло свободи других шанувать;
  І з того козацтва — з його старшини,
  На лихо Вкраїні вродились пани.

(«Козачий кістяк», с. 257)

• В похмуру годину за діло ти взявся,
  В злигоднії ча́си ти жив-працювався.
  Але, невсипущий, твердий роботяга,
  Із рук не пускав ти народного стягу.

(«Олександру Яковичу Кониському», с. 280)

• Гей, друже мій темний, над силу ума
  Вже дужчої сили й на світі нема!

(«Козачий кістяк», с. 258)

• Гріб одвертий, спить Вкраїна, і настане колись час —
  Її збудить знов до жизні народовців чесний глас.

(«Не пустуй, моя голубко...», с. 262)

• І багацько лиха вдіє
  Гайдамацька зграя:
  Не то Польща, і Вкраїна
  Лишенька зазнає!

(«Троїсте кохання», с. 307)

• І для тих нема там міста,
  Що не мають чого їсти;
  І тепер там ніде стати
  Тим, що хочуть працювати;
  І тепер там ніде жити
  Тим, що мусять хліб робити!

(«На степи!», с. 343)

• І западе в живі серця
  За правду обида;
  До жорстоких катів мерця
  Сплодиться огида.

(«Заповіт засланця», с. 275)

• І ізнов душа буяє,
  І ізнов у серці літо,
  І ізнов там сонце сяє,
  І цвітуть надії-квіти!

(«Олені Пчілці», с. 281)

• Любко рідна, дорогая! Україна — то народ,
  А народи не вмирають, а живуть із рода в род.

(«Не пустуй, моя голубко», с. 262)

• Мряка на землю упала,
  Місяця ж більш не діждати!..
  Темно й на серденьку стало...
  Час мені, мабуть, до хати!

(«Під хатою», с. 270)

• Не давайтеся ж у руки
  Катам України,
  Не давайтеся на муки,
  Бийтесь до загину!

(«Заповіт засланця», с. 275)

• Та утіште серце моє, здавна наболіле,
  За Вкраїну нещасливу кров’ю обкипіле...

(«Під стріхою убогою...», с. 255)

• Чую, що смерть, потайна́ й ненажерная,
  В вічні обійми мене обхопила!

(«Думи засланця», с. 263)

• Щоб моя коханка люба і моя дружина
  Не була, як інші, пані, а була людина.

(«На балі», с. 265)

Джерела

• Мова (Лиманський), Василь. Твори / Редакція і вступна стаття Юрія Шевельова. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1968. — 382 с.