Сумська Ольга В'ячеславівна

Ольга В'ячеславівна Сумська (нар. 22 серпня 1966, Львів) — українська акторка і телеведуча. Народна артистка України (16.01.2009). Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996).

Сумська Ольга В'ячеславівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Ольги Сумської

Всі мої ролі є мені чимось дорогими. Не можна виокремити якусь одну. Просто є найгучніші ролі – та ж Роксолана, завдяки якій я стала відомою артисткою. Але, повірте, не менш дорога мені, наприклад, моя перша роль в кіно. В 16 років я зіграла у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки», поетичному кіно режисера Юрія Ткаченка. Мене, ще зовсім юну, недосвідчену дівчинку, запросили на роль музи Гоголя, Панночки, дочки Сотника. Це дуже висока планка, це сильна школа, коли ти працюєш на одному знімальному майданчику з велетнями радянського кіно того часу, це дуже окрилює, і це дуже важливий трамплін.

Якщо говорити про сьогоднішній період творчості, цікаво було працювати у серіалі «Гречанка», де я зіграла злу свекруху. І ще одна цікава роль — зла і холодна графиня Бухенбах у фільмі «Іван Сила». Мій тато, народний артист В’ячеслав Сумський завжди казав: «Доця, в негативній ролі шукай позитив. Там завжди є що грати». Часто керуюся цією настановою свого тата.

Як можна не згадати наші прекрасні українські фільми, які знімалися у той час? Зараз люди не спроможні навіть зняти такого рівня серіали, з українською автентикою, колоритом, з такою чудовою українською мовою. Це моя мрія – щоб ми нарешті зробили такий вже модний, класний, сучасний серіал, нехай історичний, але українською мовою. Щоб там був класний сюжет, щоб були прекрасні актори, щоб ми могли відкрити нові імена, нових українських зірок. Це все люди вміли робити колись. — Про мінісеріал Пастка (мінісеріал, 1993)

Обидві іпостасі дорогі актору. Ти і безмежно закоханий в театр, і так само – в кіно. Це просто різні субстанції, різні виміри за енергетикою. Кіно – як казка, завжди манить. А з театру я починала.

Політика – це дуже нелегка справа, це певні умови гри і дуже нечесної гри. І заходити аж надто і серйозно в політику - це велика відповідальність і небезпека. Тому я маю надію, що ще буду працювати в своїй професії. Як то кажуть, хто на що вчився.

Хоча, знаєте, я дуже неспокійна, активна у себе в мікрорайоні. Зараз перед нами стоїть дуже відповідальна місія – збереження Павлівського скверу, Обсерваторної гірки, на яку посягають інвестори, з якими ми ведемо боротьбу. І я є членом громадської ради Шевченківського мікрорайону. Ця громадська рада дуже активна. Тут і школа будується, і дитячі, і спортивні майданчики відновлюються. Дерева ми висаджували. З «Зеленбудом» я постійно спілкуюся. Тільки пиляють дерево — я відразу телефоную керівникам «Зеленбуду».

Тому якщо хтось запропонує такий дійсно потужний [політичний] проект, повірте, моєї енергії, мого активу, моєї небайдужості вистачить для того, щоб щось зробити для людей, для рідного Києва. Чому ні? Я завжди готова.

Поляки дуже потужно підняли свій кінематограф. Вони шанують свої традиції, свою мову. Вони знімають польською мовою просто неймовірне кіно – і повний метр, і серіали. От у кого треба повчитися, до речі. У них найсучасніше все.