Сігрід Унсет
Сіґрід Унсет (норв. Sigrid Undset; 20 травня 1882, Калундборг, Данія — 10 червня 1949, Ліллегаммер, Норвегія) — норвезька письменниця, лауреат Нобелівської премії 1928 року за «провідний для неї могутній опис життя Півночі в Середні віки».
| Сіґрід Унсет | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
Хороші дні випадають на долю розумних людей, але найкращі дні дістаються тому, хто посміє бути божевільним! — з книги «Крістін, дочка Лавранса» |
Доля кожного з нас — результат зчеплення, взаємодії оточуючих нас людей. — з книги «Фру Марта Оулі» |
Все зрозуміти — значить все пробачити, але, Боже, позбав мене від тих, хто здатний прощати все на світі. — з книги «Фру Марта Оулі» |
Не гідно скаржитися на долю, яку ти сама обрала для себе. — з книги «Крістін, дочка Лавранса» |
Якби люди не лякали себе власними фантазіями, вони позбулись би багатьох страждань. — з книги «Мадам Дортея» |
Ніхто і ніщо не може заподіяти нам шкоду крім того, що ми любимо або чого боїмося. — з книги «Крістін, дочка Лавранса» |
Головне в коханні — довіра, тільки тоді кохання можна назвати ідеальним. — з книги «Мадам Дортея» |
Все, чим людина володіє, тримає її набагато міцніше, ніж вона своє майно. — з книги«Крістін, дочка Лавранса» |
Я завжди отримувала задоволення від книжкових знань, але тепер зрозуміла, що всі вони лише засіб, аж ніяк не мета, це, якщо можна так висловитися, зброя в життєвій боротьбі, вона допомагає жити, а ось любов — це саме життя. — з книги «Фру Марта Оулі» |
Про Сіґрід Унсет ред.
У своїй великій праці, «Північна Іліада», Сігрід Унсет у новому і далекоглядному світлі воскресила ідеали, якими колись керувалися наші предки, які будували ту спільноту, з якої виходила наша германська культура. До епохи, в якій, можливо, буде простіше визнати, що право на найбільше щастя є обов’язком зречення — до цього віку Сігрід Унсет показала ідеали наших прабатьків: обов’язок і вірність. |
|||||
In her extensive work, an Iliad of the North, Sigrid Undset has resurrected in a new and visionary light the ideals which once guided our forefathers who built that community from which our Germanic culture derived. To an age in which it may be easier to acknowledge that the right to the greatest happiness is the duty of renunciation - to this age Sigrid Undset has shown the ideals of our forefathers: duty and faithfulness.[2] | |||||
| — Геста Форселл |
У експозиції Нобелівського музею є одне зворушливе фото. Немолода усміхнена жінка в кокетливому хутряному капелюшку й шубі. Підпис: «Сіґрід Унсет, норвезька письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 1928 рік, у придбаних спеціально до урочистої церемонії хутрах». […] Авторка монолітних романних серій про середньовічну Норвегію, точних до історичних і етнографічних деталей аж так, що прискіпливі історики вже сто років дратуються, марно шукаючи анахронізмів[3]. — З есею «Сіґрід Унсет»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Книжки Унсет завжди добре продавались, але схоже, що життя її привчило: купувати хутра можна тільки на нобелівську церемонію, не частіше. Її біографія далека від віньєтки «натхненна авторка в будуарі», Унсет – типова «робоча конячка», яка знала вартість докладених до літературної праці зусиль. Між іншим, свою Нобелівську премію вона витратила на письменницькі стипендії, а залишки грошей і саму золоту медаль передала Фінляндії під час Зимової війни 1939 року. Знала вона все і про цінність, і про ціну[3]. — З есею «Сіґрід Унсет» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Перший роман – невдача, другий роман – вибух (після кількарічних умовлянь видавця таки ризикнути й випустити книжку в світ). У двадцять два вона прокидається скандально відомою[3]. — З есею «Сіґрід Унсет» |
|||||
| — Ганна Улюра |
| — Ганна Улюра |
Іронія: портрет жінки, яка кожну свою хвилину від шістнадцяти років витрачала, щоб заробити грошей, які забезпечать життя їй та близьким, прикрасив грошові банкноти відразу двох країн – Норвегії й Швеції. Не думаю, що Унсет була би проти: вона цінувала прагматизм. У жінках зокрема[4]. — З есею «Сіґрід Унсет» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Психологічно трилогія стосувалася саме 1920-х із їхньою шанованою ідеєю кризових станів особистості, формально це історично й етнографічно дуже точна розповідь про Середньовіччя. Ефект вражає[5]! — Про трилогію про Крістін, дочку Лавранса («Вінець», «Господарока», «Хрест»)//З есею «Сіґрід Унсет» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Унсет часто вдається до «потоку свідомості», саме ці фрагменти про перевидання вирізали й цензурували. […] Зараз ці сторінки в її романах – найцінніші, з найтоншими описами психологічних станів. Монологи жінки, яка ненавидить свого первістка, зачатого в пристрасній любові, за те, що через дитину від неї відвернувся батько, чиєї любові вона сама так пристрасно прагнула. Оце варто меси і Нобеля. Недолюблена донька стає матір’ю, яка не вміє любити – але мусить учитися. Коли складно любити своє дитя й свого батька, можна спробувати любити Батька і Сина. І (не)смиренно чекати на взаємність[5]. — З есею «Сіґрід Унсет» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки ред.
- ↑ 100 ФАКТІВ З ЖИТТЯ 100 НОБЕЛІВСЬКИХ ЛАУРЕАТІВ З ЛІТЕРАТУРИ
- ↑ Промова на урочистому святкуванні Нобелівської премії 10 грудня 1928 року. Нобелівські лекції, література 1901-1967, редактор Хорст Френц, видавнича компанія Elsevier, Амстердам, 1969.
- ↑ а б в Ніч на Венері, 2020, с. 195
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 196
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 197
Джерела ред.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
- Сігрід Унсет на livelib
