Томашівський Степан Теодорович
Степан Теодорович Томашівський (1875 — 1930) — український історик, публіцист і політик.
| Степан Томашівський | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.… остання війна і зв'язані з нею зміни перетворили тілько стару хронічну хоробу в гостро-запальну — в жадобу змін, в тугу за минулим, або погоню за утопічними мріями. Та час і тут злагодить болі, хоч певно і не вирве їх з корінням; на се останнє нема ще необхідних моральних предумов. Се нехай буде в пересторогу тим нашим землякам …, що тілько й сим бавляться, що на всі лади пророкують, авгурують, розмальовують вигляди на якісь безпосередньо-близькі переміни: ось-ось, сьогодні-завтра, вони настануть і все горі дном перекинуть. Ілюзіонізм — се наша особлива національна хороба, що вимагає радикального лічення; вона робить нас нездібними до реального життя — «паралітиків з блискучими очима». |
|||||
| — З подій і питань старого року // «Літопис політики, письменства і мистецтва», Берлін, 1923.— Ч. 1. — С. 4[1] |
Чи з усім тим питанням української нації вирішено раз на все? Не дурім себе! Що тілько тепер ми станули перед іспитом історії, де мусимо доказати, що ми дозріла самостійна нація. Наші старі рецепти: «прийди хтось всемогутній, вичисти нашу країну з зайдів, відгороди нас непрохідною стіною штиків від Москви і Варшави, а побачим, що ми самостійна нація, велика, богата, творча» — ні-к-чому не годяться. Поки можна було дурити чужинців і скидати вину за нашу бездарність на «тяжких воріженьків»: Половців, Татар, Турків, Ляхів, Москалів, унію, панщину, указ з 1876-го р. і т. ин. поти можна було ласкаво кивати головою; то сьогодні, коли ми знов самі між собою, мусимо сказати щиро і твердо: покажім ділом, нашою духовною творчостю, що ми самостійні і рівноправні в сім'ї культурних народів; що наше слово, наш дух, наша ідея, геній нашої землі здоровий, дужий, оригінальний і привабливий не тілько для нашого брата, а й для любого чужинця; що наше письменство має ще инші перлини окрім «Пана та Собаки», «Марка Проклятого», «Назара Стодолі», ще инших філософів окрім Сковороди; що наше громадянство почитає ще инших героїв окрім Гонти, Махна та всякого отамання. Коли в недалекому часі доведемо до сього, що кождий чужинець увійшовши в українське середовище не матиме вже того почування, що спускається в низ, то ми іспит здали; у противному разі — попрощаємося з мріями про національну самостійність. |
|||||
| — Українізація // «Літопис політики, письменства і мистецтва», Берлін, 1923.— Ч. 1. — С. 8[2] |
Кожда держава і кожда політична ціль мусить мати відповідну підбудову, яка лежить не в числі людности, а в її якости. |
|||||
| — Щоб бути нацією // «Літопис політики, письменства і мистецтва», Берлін, 1924.— Ч. 4. — С. 53[3] |
Причина цієї непопулярности складна, очевидно. В її основі лежить мабуть особиста вдача автора «Чорної Ради» — горда, аристократична, яка при всій любови до людини неприхильна юрбі і її норовам. Винний цьому, здається, його пристрастний й амбітний темперамент, який легко зражував людей і сам зражував себе до них. Далі й суперничення з поодинокими сучасниками, не вільне від людського почування заздрости (Єгова також заздрий!), доводило до конфліктів із особами, ґрупами, течіями й пануючими поглядами. Коли до всього додати, що в Куліша була розвита одна дорогоцінна прикмета, яка дуже рідко стрічається між Українцями, себ-то сміливість висловити щиро свою думку, постояти за неї, хоч би вона й як не подобалась загалові.[4] — «Куліш і національна ідея». |
Примітки
ред.- ↑ Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 128
- ↑ Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 129
- ↑ Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 130
- ↑ Томашівський С. Куліш і національна ідея // Під колесами історії. Нариси і статті. — Берлін: Українське слово, 1922. — С. 96