Українофільство
Українофі́льство (від грец. phileo — «люблю») — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури. Першим українофілом нових часів був німецький філософ Й. Г. Гердер у другій пол. XVIII ст. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою. Подібне явище існувало в російській літературі першої половини XIX ст.
Цитати
ред.Переконання українофілів, засновані на можливо всебічному вивченні свого народу, полягають в наступному: «Народонаселення Південноруського краю представляє ясно виокремлювану етнографічну одиницю, про тотожність якої з народонаселенням великоруським, білоруським, поволзьким, новгородським, сибірським і т. п. можна стверджувати тільки на підставі або грубої етнографічної помилки при цілковитому незнанні краю, або в силу апріорної, обов'язково нав'язаної думки, яка виходить не з реального факту, а зі сфери розумінь штучних, кабінетно створених на основі ідеалізованої космополітичної утопії»[1]. |
|||||
| — Володимир Антонович, 1881 р.[2] (Погляди українофілів // Антонович В. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. — Київ, 1995. — С. 145.) |
Є патріоти, а є українофіли[3]. |
|||||
| — Роман Коваль |
Примітки
ред.- ↑ Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — С. 21.
- ↑ http://litopys.org.ua/anton/ant07.htm
- ↑ Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001. Роман Коваль
