Українська культура

культура держави

Українська культура — сукупність духовних та матеріальних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

Географічні особливості на мапі «Україна вишивана», зробленій луганськими майстринями
Колядники у Львові, початок 2010-х

ЦитатиРедагувати

  •  

Жорстока, жорстока війна Путіна в Україні. Він не тільки намагається заволодіти Україною, він буквально намагається знищити культуру та самобутність українського народу. Напад на школи! Роддоми! Лікарні! Музеї! Тут немає іншої цілі, окрім знищення культури. Прямий напад на фундаментальні принципи міжнародного права та порядку[1].

  Джо Байден
  •  

Культура — це таке ж питання національної безпеки, як і оснащення армії чи вступ до НАТО. Якщо країна не має за собою потужних культурних брендів, вона стає безликою, невидимою, а відтак її важко сприймати як серйозного гравця на політичній арені. Це прекрасно розуміє наш північний сусід — дуже важко вести війну з Чайковським, Достоєвським чи великим російським балетом[2].

  Ярина Винницька
  •  

Ми — стародавня нація з великою культурою та історією. І об’єднати українців може лише це — відчуття приналежності до власної великої культури та історії[2].

  — Ярина Винницька
  •  

[...] на середину XX ст. українська культура виявилася відкинутою майже на сто років назад, у домодерний період, так що й досі змушена шукати за загубленими кодами — вже не лише до «увірваної в XVIII ст.» традиції, а й до тої, що увірвалась у двадцятому[3]. — З книги «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»

  Оксана Забужко
  •  

Одна з причин, чому українська культура та ідентичність перебувають під російськими атаками, бо вони є надзвичайною загрозою для Росії. Тому що це справжня історія про націю, її ідентичність, її історію, що протистоїть видуманому наративу про російський світ, який намагається уособлювати моральну, етичну, духовну вищість. А її просто напросто не існує. Це міф. Тоді як українська ідентичність та історія має щось дуже потужне, вона легітимна[4].

  — Вівіан Волкер, виконавча директорка Консультативної комісії США з публічної дипломатії при Державному департаменті
  •  

Українська культура у найширшому розумінні цього слова — це має стати не просто нашою національною ідеєю, а національною ідеєю фікс. Українська культура, що росте з власного кореня, — унікальна, самобутня, неповторна, вирощена з власного культурного геному[2].

  — Ярина Винницька
  •  

У нас досі керують культурою випадкові й нездарні особи, так ніби культурою можна керувати. Їй потрібно не заважати дихати й розвиватись, підтримувати у час війни. І не нашвидкоруч склепану політичними флюгерами кон’юнктуру, а те, що проживе довше, ніж один день, і сприятиме відродженню Фенікса з попелу. Про це треба було думати ще вчора[5]. — Зі статті «Українська культура: постріл у потилицю», 3 червня 2022 р.

  Галина Пагутяк
  •  

Чи пробачить суспільство тих митців, які бояться навіть перепостити інформацію про те, що відбувається в Україні, і вдає, ніби війни немає? Немає закатованих і розстріляних українців, знищених музеїв, театрів, бібліотек, розбомблених видавництв. Таких у нас чимало[5]. — Зі статті «Українська культура: постріл у потилицю», 3 червня 2022 р.

  — Галина Пагутяк
  •  

Що Україна має робити, це використовувати потенціал свого наративу, розповідати про унікальні якості української культури та ідентичності. Ілюструвати недоліки у путінській розповіді про Україну. Я це сприймаю як свого роду стратегію стримування[4].

  — Вівіан Волкер
  •  

Як ото у весільні скрині клали зо два десятки сорочок, рушників, декілька разків щирого намиста, то на самому дні наших весільних скринь — біль і страх, що розстріляють, розкуркулять, вивезуть на Сибір, заморять голодом тільки за те, що ти — українець[2].

  — Ярина Винницька
  •  

Я розумію, що розвінчання авторитету імперських носіїв культури важливе, але мене цікавить інше: чи зможе ця пробуджена свідомість створювати культуру в умовах війни і після неї? Вільну, незалежну і україноцентричну. Щоб нас було не 2 мільйони, а бодай 4. Цього достатньо, щоб реваншу антиукраїнських сил ніколи не сталося[5]. — Зі статті «Українська культура: постріл у потилицю», 3 червня 2022 р.

  — Галина Пагутяк

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати