Фредерік Петі

Фредерік Петі (фр. Frédéric Petit, народився 10 лютого 1961 року в Марселі, Буш-дю-Рон) — французький інженер і політик. Належить до Демократичного руху. З 19 червня 2017 року є членом Національних зборів Франції, де представляє сьомий виборчий округ для французів, які проживають за кордоном (Німеччина, Центральна Європа та Балкани).

Фредерік Петі

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Все більше й більше людей в Україні розуміють, що відновлення інфраструктури та відбудова – усе це має бути також екологічним рішенням, а не просто швидким будівництвом. Тобто не будувати просто стіни, а робити розумні речі, як, наприклад, ці спеціальні будівельні панелі, які є й екологічними, і тепло зберігають. У нас є не одна така компанія, яка проводить переоцінку матеріалів. Бо зараз я бачу, що діється – будівлі розбирають, відходи везуть у ліс, мало що утилізують, це жахлива помилка. Але щоб правильно утилізувати відходи, для цього вже є технології. Так, відбудова може рухатися повільніше. Але і ліс буде чистий, і дім правильно збудований.

Європейський Союз виник після війни. Але проблеми і протистояння – вони існували завжди. І ми можемо співпрацювати і вирішувати їх, знаходячись усередині – у демократичній організації. Так, у нас різні мови, і звички, і релігія, і ми не повинні, як у родині, щоранку всі одне одному подобатися. Так, ми різні, але це все Європейський Союз. І якщо не буде цієї співпраці, то буде інша модель – і це неминуча війна, бо нам протистоятиме імперіалізм, який обирає шлях сили.

Європейський Союз ще ніколи не робив того, що, я сподіваюся, він зробить через десять років у сфері сільського господарства. Європейський Союз ніколи не годував і не годує Африку. Європейський Союз ніколи не практикував монокультуру в тому вигляді, в якому ви це робите. З іншого боку, ЄС звертає увагу на навколишнє середовище, на воду, яку він використовує, на технології. Це обопільний процес збагачення та розвитку.

Є певна французька традиція, що остаточно сформувалась протягом шести років, з моменту приходу президента Макрона до влади. Ми намагаємося зробити щось глобальне, особливе. Ми розвиваємо дипломатію, так звану «дипломатію впливу». Я не дуже люблю цей вислів, а радше віддаю перевагу «впливу Франції у світі». Тож останнього разу я прямо сказав це в своєму звіті для Національної асамблеї, бо я є доповідачем з цього питання – допомоги та реконструкції – ми, французи, дуже запізнюємося з діями в Україні щодо відновлення та інвестицій.

З точки зору геополітики – Білорусь у Європі надзвичайно важлива. На мою думку, кордон між демократією та імперіалізмом проходить саме там, на кордоні Білорусі. Але це не стіна, не червона лінія. Можна працювати з людьми, щоб змінити це.

Імперіалізм має страшну перевагу в створенні так званих сірих зон. Це і ваш Донбас, і Придністров’я, й Абхазія. І от ще Білорусь. Якщо ми відпустимо її, то вона стане цією сірою зоною, і в нас ніколи не буде нормальної архітектури Європи, навіть коли Україна разом з Європою виграє війну, ця сіра зона не дасть нам відпочивати. Всі імперіалісти грають у сірі зони, як колись Німеччина, яка створювала собі таку зону в Ельзас-Мозель, використавши частину Франції.

Коли я виступав з першими промовами про Україну, навіть із початком війни – це було так, ніби я говорив, перебуваючи у пустелі. Сьогодні мене слухають. І навіть підхоплюють ідеї, які я пропоную. Буває і культурний шок, зокрема щодо історії України, тобто депутати мають більшу зацікавленість, для багатьох із них це просто відкриття – що значить ця країна.

Потрібно думати над інтеграцією України до Європейського Союзу, це буде ніщо інше, як аграрна революція.

Росія має себе переосмислити. Модель, у якій існує Російська Федерація, – це модель дисбалансу, та ще й мафіозна, яка більш-менш представляє лише інтереси центру, Москви. Мені подобається версія, яку передбачив футуролог Фукуяма. Але три-чотири покоління, щоби покінчити з радянщиною – це зовсім мало.

У вас сильна електрична мережа, є атомні станції та хороші інженери. Поряд із вами є країни, які трохи менш добре електрифіковані. Наприклад, у Німеччині трохи безлад. Тож коли можна буде відбудовувати електромережі, потрібно думати ширше, має бути європейське бачення, щоб не набудувати дурниць.

Суть Росії – в їхніх головах, в їхніх людях, які залишилися радянськими. А історія Путіна – це історія про них самих. Навіть більше – це перший раз, коли КГБ в особі Путіна вийшов з тіні, раніше навіть у Радянському Союзі так не було. Зараз вони знову відбудували цеглина за цеглиною ще гірший радянський союз, ніж у них був. З цього немає виходу. У Польщі свого часу з’явились інтелектуали, цілі рухи, які виводили з цього стану, геть з комунізму. В Україні також. Треба, щоб і в Росії таке з’явилось, бо інакше ніяк.

У мене також є специфіка – я є депутат, обраний французькою діаспорою. Тобто мої французькі виборці живуть і в Центральній Європі, й у Німеччині, й на Балканах, і в мене є привілей зустрічатися з французами, які живуть в Україні двадцять п'ять років, які розмовляють українською, які робили бізнес в Україні, які прожили своє життя в Україні, й не всі з них поїхали з війною. Декому так само, як і українцям, падали бомби на голову. Тобто мої виборці – вони краще розуміють, у якій країні вони живуть. І краще розуміють Україну, аніж французькі депутати в Парижі.

Солдат – це перш за все громадянин. Це людина, яка приносить користь для своєї нації. Взагалі громадянином у 21 столітті бути дуже складно, бо потрібно ставити собі питання. Читати книги, слухати різні дискусії, читати різні газети, не можна просто дивитися телевізор. Щоб бути громадянином зараз, потрібно знати, що відбувається в Газі, а що в Чернігові. Потрібно мати свою думку. Це складно. Але я все ж наполягаю – треба бути активним.

Українці, вони мають свій характер, безумовно. Але я все ж член французького парламенту, а не вашої Ради, тож не мені критикувати українську економіку. Натомість, я роблю все, що потрібно з мого боку, я розвиваю «Францію за кордоном». Тому я зустрічаюсь і з вашими главами областей, і з польськими воєводами. Я бачу ситуацію на місці.

Університетський рух не є спочатку національним рухом, це європейський рух. Це те, що важить. І зрозуміло, що з іншого боку ми маємо культуру імперіалізму та колоніалізму, коли кажуть: ти говориш російською – іди до нас, або ми тебе врятуємо!

Французька дипломатія пройшла довгий шлях за останні роки. Ми єдина країна, яка має дипломатичний кризовий центр, з окремим бюджетом. Це дуже добре, бо в міністерстві закордонних справ є окрема група на чолі з дипломатом, який займається винятково кризовими ситуаціями. Тож це надзвичайно цікава організація. І от коли великі, маленькі та всілякі інші компанії прагнуть зайти в Україну, буває, що їх власна дипломатія показує їм червону картку – туди не можна, бо саме в цьому регіоні зараз криза, тож французьке підприємство мусить спинитися, бо інакше воно не зможе отримати страхування та необхідні дозволи. Але у світі повно криз, і криза – це можливість насамперед. Я так на це дивлюсь. Попри війну.

Я вважаю, що Росія вже програла Китаю в Сибіру. Тобто Росія не така вже й вільна у порівнянні з Китаєм у деяких речах.

Я вже не наївний і не надто молодий, і я б сказав навіть – трохи песиміст. Однак я глибоко переконаний, що те, що ми маємо зараз в Європейському Союзі, що є досі незавершеним, все ж має потенціал росту, покращення. Ці часи настануть, і для мене вони пов’язані з Україною.

Я намагаюся пояснити молодим поколінням, що Європейський Союз – це не угода, це розбіжність, суперечка. Це незгода. Але це можливість та мистецтво управління нашими розбіжностями. Це також і зобов'язання, які ти береш на себе, наприклад, як у стосунках у родині, де ти відповідальний за те або за інше.