Філіппо Гранді

Філіппо Гранді (іт. Filippo Grandi; нар. 30 березня 1957, Мілан) — політичний і дипломатичний діяч Італії. З 2016 — Верховний комісар ООН у справах біженців.

Філіппо Гранді

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Багато дітей ще психологічно травмовані, особливо якщо вони живуть поряд із фронтом. Я побував у харківських підземних школах у метро. Кожен повинен піти подивитися, як вони живуть. Мер показав мені, як вони перетворили коридори п’яти станцій метро на класи. Дітям безпечно і тепло. Їм не потрібно бігти в укриття. Ми маємо обміркувати цей досвід.

Більшість українців хочуть повернутися, і їм потрібні відповідні умови. Уряд має розробити політику, щоб заохотити людей повертатися безпечно та мати доступ до роботи тощо. Вони потрібні вам, щоб відновити Україну та знову бути разом.

Ви – цифрове суспільство, але старше покоління стикається з труднощами, тому у нас є працівники, які все пояснюють. Чоловік мого віку розповів мені, що втратив будинок, і без цієї підтримки він не зміг би отримати спадщину своєї матері, яка перед тим померла від хвороби. Йому потрібні були гроші на відновлення будинку, і ми допомогли йому з документами. Ми продовжимо цим займатися.

Війна продовжує впливати на людей в Україні, тоді як ті, хто за кордоном, починають про неї забувати. Якщо сто разів казати про війну в Україні, люди не звертатимуть уваги і забуватимуть про неймовірні труднощі, яких вона завдає українцям.

Екстрена допомога – це складно і це не лише видача ковдр. Це також надання вікон чи будівельних матеріалів. Багато з цього надходить від уряду і виробляється тут. Ми чимало робимо для людей, особливо літнього віку. Вони бояться, що з ними щось трапиться, і вони не знатимуть, як діяти, тому ми багато вклали в психологічну підтримку. До них приїжджають соціальні працівники, які їм підказують, зв’язують з рідними. Ми надаємо важливі юридичні консультації.

Європа дуже добре впоралася з величезною кількістю українських біженців, яких нараховується понад 6 мільйонів. Режим їхнього захисту, встановлений менше ніж за два тижні після початку ескалації, є одним із найдосконаліших методів, які я бачив. Біженці користуються майже рівноцінними правами, що й громадяни в зоні Шенгену. Проте є багато «але».

За нашими підрахунками, з 2022 року ми допомогли 3 мільйонам людей і розподілили близько півмільярда доларів. Однак грошова допомога – це чудово в короткостроковій перспективі, але далі нам треба зробити людей більш незалежними попри велику проблему з працевлаштуванням, особливо в гарячих точках. Ми почали переговори зі Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У них є ресурси, і я їм сказав, що головне питання – це працевлаштування.

З кожною поїздкою я все більше захоплююся численними неурядовими та громадськими організаціями, включно з нашими партнерськими неурядовими організаціями. Вони прибувають через 10 хвилин після ракетного удару, щоб заспокоїти постраждалих, а також надають юридичні поради.

Ми не знаємо, що буде далі, і, на жаль, війна зберігає високі ризики для цивільного населення. Міжнародна гуманітарна допомога буде зменшуватися, тому нам потрібно створити більш сталі умови для людей. Наприклад, у 2022 році у Харкові зруйнували будівлю, а її відбудували. Так само – з цілими вулицями в Київській області, де пройшли росіяни, зрівнявши їх із землею. Вчора (23 січня) губернатор Київської області з гордістю показав мені реконструкцію, яка триває. Хоча в багатьох місцях на відбудову все ще чекають, це вже результат.

Українцям важливо не посилювати ворожість до тих, хто виїхав з країни. Мене питали в Одесі: ми тут, воюємо та страждаємо від авіаударів, тож що нам до тих, хто знаходиться в безпеці за межами країни, з підтримкою відповідних урядів? Я радив їм ніколи не судити людей. Не кожен робить свій вибір самостійно і хтось вирішив шукати безпеки за кордоном, а хтось ні.

Усвідомлення людських страждань пов’язане з підтримкою міжнародної спільноти, яка українцям усе ще потрібна. Мій найбільший страх зараз криється у тому, що люди звикають до війни в Україні, що зрештою веде до зменшення уваги та відчуття нагальності. Виникають інші кризи, як у Газі, й конкуренція. Увага світу, на жаль, дуже короткострокова й обмежена. Нагадувати світові, що війна триває, є моїм обов’язком як керівника однієї з найбільших гуманітарних організацій.

Я чув у Харкові більше, ніж будь-де, тому що вони близько до лінії фронту, але також чув у Києві й навіть в Одесі: пам’ятайте, будь ласка, що тут війна. Це сильний посил нашої поїздки, який я передам міжнародній спільноті.